Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

Те, що зробив Тренер Сінг далі, лише посилило мій страх і, швидше за все, ненависть до нього.

— Доброволець! — раптом вигукнув він та знов змахнув катаною у декілька сантиметрів він нас. Перший ряд здригнувся, але потім всі учні завмерли. Я боялася навіть зітхнути.

«Він що — збирається битися з кимось із нас? Він точно божевільний!»

Думаю, решта Учнів теж погодилася б зі мною, бо довкола стояла гробова тиша, але в повітрі дзвеніла паніка.

— Не почули? Мені потрібен доброволець! Який вступити зі мною в бій! — Тренер Сінг обвів нас поглядом. На його обличчі не було жодної емоції. — Радий, що ви усвідомили мої правила: не висуватись, не розмовляти та не ставити дурних питань! Але зараз дозволено одному з вас вийти вперед і битися зі мною!

«О, так, тримайте кишеню ширше! Ви однією своєю рукою можете переламати нас надвоє, не кажучи вже про гостру катану у Вашій руці, Тренере! Думаю, охочих битися з вами немає! Не було та не буде! Три саркастичні «ха-ха-ха» — ось Вам відповідь у Вашій ідеальній тиші!»

Раптом по рядах пішов тихий шепіт... Тренер Сінг дивився кудись в одну точку за нашими спинами. Я мимоволі обернулася. Ряди розступилися. В мій бік йшов один із учнів...  Рішучий погляд, впевнені кроки... Високий, спортивний, гарний...

«Тільки не він!» — перше, що майнуло в моїй голові. Я проковтнула та перевела погляд на Тренера, який стояв лише за кілька кроків від мене. Величезний… Похмурий… Кровожерливий… Він не зводив очей з Реда… Чекав на нього.

Ред підходячи до мене, посміхнувся та підморгнув. Думаю, він помітив у моїх очах жах... Хотілося кинутися до нього, закрити собою, відмовити від цього безумства. Але я мовчала… Я ніби приросла до підлоги, мій язик ніби застиг в роті. Єдине, що я могла робити — це тільки дивитися.

— Номер? — спитав Тренер Сінг Реда, який підійшов до нього та став навпроти. Я вважала Реда високим, але поряд із Тренером він вже таким не здавався...

— 91-79! — голосно промовив Ред своїм оксамитовим голосом.

«Мені здається, чи він справді навіть не здригнувся? Він що — не боїться цього велетня?»

— Катана! — показав Тренер Сінг на зброю у своїй руці. Ред на це тільки кивнув. Тоді величезний чоловік лише повернув голову до стійки зі зброєю. Ред кивнув і мовчки вирушив туди, куди вказав Дорослий. Підійшовши до стійки, хлопець, не довго думаючи, теж узяв катану, зважив її в руці та повернувся до Тренера. Той кивнув і сказав:

— Бій до першої крові!

Крижаний жах скував моє тіло. Хотілося закричати... Громова тиша у залі. Рід з клинком у руці. Тренер, який лякає мене до божевілля. Здалося на мить, що це один з моїх чергових божевільних кошмарів, які інколи катують мене уночі...

«Сподіваюся, якщо це кошмар, то я дуже швидко прокинусь...»

Коли я почула перший звук удару металу об метал, то зрозуміла, це не сон!

Учні відступили на кілька кроків назад, щоб Реду та Тренеру було достатньо місця.

«Здається, чи лави й справді перемішалися?»

Учні не видавали жодного звуку, але у мене дзвеніло у вухах… Я спостерігала за Редом та Тренером Сінг, але майже не розуміла, що відбувається. Від кожного удару я здригалася. Скільки триватиме бій, я не знала. Думаю, цілу вічність…

Біля мене раптом з'явився Тіс. Його погляд та опущені куточки губ говорили самі за себе: він теж переживав за Реда, але ще більше переживав за мене. Тіс непомітно простягнув руку та легенько стиснув мої пальці. Це було незвично як для нього, так і для мене, але я не звернула на це особливої уваги.

Потім звідкілясь з'явилася Бетті. Я скоріше відчула її, ніж побачила... Білявка нервово смикала кінчики свого волосся. Я зиркнула на неї, вона сумно усміхнулася.

А Тренер Сінг усе продовжував завдавати удару за ударом. Згори, знизу, збоку… І наступав на Реда. Єдине, що залишалося хлопцеві, це відступати назад і не пропускати удари.

«Ріко, він впорається!» — пролунав у мене в голові голос Патріка. А потім менш впевнено: — «Раніше справлявся…»

Я здригнулася… Тіс сильніше стиснув мою руку, мабуть намагаючись повідомити, що я не одна, що він поряд. Але зараз я не могла гідно оцінити його підтримки.

У цей момент Ред, напевно, вирішив піти іншим шляхом. Бо спробував відступити вбік, і тим самим уникнути удару клинка, але реакція Тренера Сінга на це була не передбачувана... Саме тоді, коли Ред плавно пішов убік та опинився дуже близько до самого Тренера, але далеко від меча — Тренер ударив його ліктем в обличчя. Можливо, це був машинальний удар, можливо… Але Ред відлетів на велику відстань та впав на підлогу, при цьому ще й міцно тримаючи катану в руці. Я помітила кров на обличчі хлопця — його губа була розсічена. 

Зараз Тренерові слід було б відступити, але він за два кроки опинився біля Реда та продовжив завдавати удари мечем. Хлопець міцно схопився обома руками за свій клинок і намагався відбиватися. Потім перехопив меч і схопився однією рукою за лезо. Але Тренер все не зупинявся й не зупинявся...

Рука Реда була вся в крові… Дивлячись на весь цей жах, у мене закружляла голова… Почало нудити… Я більше не могла на це дивитися…

— Досить! — почула я чийсь голос. Гучний, чіткий, впевнений. Але перш ніж усвідомити, що він належав мені, я кинулася вперед… До Реда.

Тренер Сінг трохи розгубився та завмер із занесеною над Редом катаною… У цей момент я закрила собою Реда та виставила руку вперед.

Наступні кілька секунд я чула тільки своє серце, що неслося в божевільному ритмі, та важке дихання Реда позаду мене. Я дивилася Тренеру Сінг прямо в обличчя, не моргаючи.

    Він опустив меч.

— Бій закінчено! — видихнув гнівно. — Я переміг! Ти, — показав катаною на Реда, — до Лазарету! Ти, — повернув обличчя до мене, — до Карцеру!