Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

Я розплющила очі. Думаю, було ще дуже рано, тільки-но почало світати. Сфокусувавши погляд, зрозуміла, де перебуваю.

«Я в Оранжереї!»

Покопалась у голові, згадуючи попередні події... Зверху за скляним куполом світліло небо. Я тяжко зітхнула та повернула голову. Ред лежав поряд зі мною, моя рука в його руці. На моєму зап’ясті браслет. Ред не спав. Він дивився на мене.

— Доброго ранку, — прошепотів тихо-тихо.

— Доброго ранку... — прошепотіла у відповідь. — Чому ти не спиш? — запитала трохи голосніше, щоб якось приховати своє збентеження.

— Нещодавно прокинувся.

Я нервово підняла брову та розгублено пробубоніла:

— Їсти хочеш?

— Так, трохи, — ніжно-чарівно усмішка. — Але я все віддав би за гарячий душ.

— Все? — посміхнулася я розслабившись. Піднялася на лікті, ще раз подивилась на Реда, потім сіла. — Дідько... — застогнала, відчуваючи ломоту у всьому тілі. — Виявляється, спати на траві — не така вже хороша ідея, — пробурмотіла, розминаючи шию, що затекла.

— А мені сподобалося, — посміхнувся знов Ред і обперся головою на лікоть.

Я встала, розім'яла руки та ноги.

— Куди ти? Ще ж рано! — здивовано спитав хлопець, ковзаючи по мені дивним поглядом.

— Гарячого душу тут немає, але зрошувач з водою кімнатної температури можу гарантувати, — посміхнулася криво.

— Ріко, ти диво! — одразу ж схопився хлопець.

Я знала, де включається полив дерев, бо іноді допомагала Вчителю Селл у її Кабінеті, а ця Доросла часом була дуже балакуча.

Я натиснула на вмикач, і на нас з усіх боків бризнули потоки води. Хотілося заверещати, але я, вчасно схаменувшись, лише пискнула. Ред задерикувато засміявся й став під досить рясний потік. За декілька секунд весь одяг поприлипав до нього, волосся намокло та одразу потемнішало. Хлопець машинально струснув головою, обтрушуючи воду. А потім навіщось почав стягувати кеди. Раптом зиркнув на мене, і в його оксамитовому погляді з'явився задерикувато-дивний вогник.

— Ну ж бо, Ріко! — заохотив мене.

Я на мить завмерла, а потім, вирішивши «була, не була», теж стала під прохолодну воду. Моментально промокла з ніг до голови — одяг поприлипав до мене, волосся стало схоже на бурульки... Але я взяла приклад з Реда, вирішивши насолодитися цими відчуттями та моментом, цією не зовсім теплою, але приємною водою… Теж стягнула свої легкі туфлі… Прохолодна трава приємно лоскотала ноги… А вдихнула на повні груди, запам’ятовуючи ці відчуття, і раптом відчула дивовижний запах мокрої трави та квітів… Він п'янив. У голові трохи запаморочилось… Перевела погляд на Реда, намагаючись сфокусуватися на ньому… Хлопець, розставивши руки, заплющивши очі та піднявши голову до неба, сміявся. Весело, задерикувато. Я теж засміялася... Це були хвилини справжнього щастя та радості. Я навіть закружляла пританцьовуючи під лагідними бризками води.

Потім мені раптом стало холодно, почало трусити. Я охопила себе руками. Ред зрозумів, що зі мною щось не так, і моментально кинувся вимикати зрошення. Потім, схопивши ковдру, швидким кроком підійшов до мене та накрив мене. Але тепліше не стало. Було дуже холодно від мокрого одягу.

— Потрібно роздягнутися! — вимовив впевнено-владним голосом цей мокрий красень.

Я насупилась, здригаючись від холоду, і похитала головою.

— Ріко, та годі тобі... Треба зняти мокрий одяг, бо застудишся та захворієш, — він розтирав мої плечі.

Я знову насупилась.

— Ти не про те думаєш! — криво посміхнувся. — Я не підглядатиму!

У мене зуб на зуб не влучав, але я все ще хмурилася. Ред хмикнув і почав розстібати ґудзики на своїй сорочці:

— Ти роби як знаєш, а я захворіти не хочу.

Я мовчки спостерігала, як він роздягається. Спочатку до ніг впала сорочка, потім від стягнув майку, і я побачила його чудовий торс. Потім він почав розстібати бриджі… Коли на ньому не залишилося нічого, окрім боксерів, я здалася...

— Гаразд… — пробурчала я, тремтячи від холоду. — Але ти відвернешся…

Ред кивнув і ледь помітно усміхнувся.

Я ковзнула поглядом по його тілу... І мені захотілося торкнутися його.

«Чорт! Що за думки?»

— І ти накриєшся ковдрою! — різко пробурмотіла я, намагаючись сховати зніяковіння.

Ред криво посміхнувся, але, побачивши, що я сильно тремчу, мовчки взяв ковдру, обернув її навколо себе та відвернувся.

— Мені вже тепло, — весело сказав він, не обертаючись. — Тепер твоя черга.

Я, глибоко зітхнувши, обережно відкинула ковдру. Стало ще холодніше. Мене било тремтіння. Я обережно почала розстібати свою сорочку.

— Хочеш, розповім тобі, щось... щоб ти не сильно зациклювалася на тому, що робиш? — задерикувато-веселі нотки в голосі Реда.

— Спробуй... — ледве вимовила я. Мене всю трусило.

«Чи це нервове, чи то дійсно так холодно?»

— Добре. Але ти головне — не зупиняйся, — підбадьорив мене Ред. А потім весело додав: — Можу допомогти, якщо хочеш.

— Ні! — скрикнула я. — Сама… впораюся…

Він знизав плечима та весело промовив:

— Та не нервуй ти так... — Трохи повернув голову вправо. Я насторожилася. — Мені вже навіть жарко стало… Можна я скину ковдру? — у його тоні з'явилися хитрі підступні нотки.

— Ні! — знову різко верескнула я.

Ред тихо засміявся.

— Чому тебе так радує те, що мене… е… дратує? — запитала я, стягуючи шорти. Мої рухи були дуже невпевненими.

— Сама як думаєш? — посміхнувся хлопець, стоячи до мене спиною.

Я залишилася в топі та трусиках.  Мені все ще було дуже холодно.

— Думаю, що ти вважаєш мене надто закомплексованою! — промовила різко.

— Закомплексованою? Серйозно? — Ред похитав головою. — Трохи невпевненою у собі — так! Трохи скутою — теж так! Але ти не закомплексована. Мені здається в тебе взагалі немає комплексів, — весело додав він.

Я хмикнула і, не довго думаючи, стягнула топ, потім загорнулася в ковдру.

— Все… Готово... — пробубоніла дуже невпевнено.