Читати книгу - "Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава"

Валькірія зростала у розмірах. На її спині виріс примарний гребінь, а посмішку прикрашали ікла.

– Що це? – роззявивши рота, буркнула я сама собі під ніс.

– Перебір Демонічного – як ні в чому не бувало спокійно відгукнувся Тихомир, наче це було звичайною справою на хортиці – спостерігати бійку з демоном. Хоча… може і звично. Тут же ніхто не має сил, окрім волхвів демонів, так?

– Та вона їх на фарш пустить, – схопилася я за голову.

– Не поспішай – поклала мені руку на плече Могила.

Чому вони такі спокійні? Але раптом Агафія почала підбором відбивати ритм. Їй вторили інші амазонки, що почула це. Навіть Могила підхопила цей дивний жест. Пару рухів руками – і зброя Агафії засяяла червоним, наливаючись чистою енергією.

Я ж ламала голову, куди поділася здатність острова, що пожирає магію. Чи це не магія? Демони? Який жах! Я заплуталася!

Соломія тим часом почала крутити булаву в руках, та так швидко, що риси зброї розмилися, а потім витяглися. Об землю вже стукнувся держак списа.

– Нечесно – глузливо хмикнув єдиний тут волхв, дивлячись на гетьмана, а битва продовжилася.

Однак цього разу дівчата були в рази впевненіші. Вже зовсім скоро не тільки вони були вичерчені подряпинами, а й кров валькірії зрошувала землю.

Вшух… одночасно злетіли дівчата у повітря і врізалися леза в груди неймовірно величезної супротивниці. Томоє перехопила подих… Випустивши меч, вона притиснула руки до грудей і видавши надривний стогін, безсило завалилася на спину і прямо в польоті набуваючи людського вигляду, полетіла вниз.