Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Так. Серце, викарбуване на обличчі. Символ Єдиних… ― Маріам здригнулася.

― Дивно, що хлопчик з ним народився. Це дуже дивно… Подейкують, судді перевернули всі архіви, аби перевірити, чи дійсно хлопчина ― Зимній. Адже тільки в Єдиних є родимки в обрисі серця, а тут цілий шрам…

― Справді, чудно якось…

― Це просто збіг. Чудернацький, але збіг. Доказів же ж не знайшли. Він ― чистокровний Зимній.

― А хто б сумнівався! ― закотила очі Маріам.

― Але все ж таки це виглядає, ніби якась насмішка над хлопцем… ― Ледве помітна складка намалювалася на його лобі. ― Адже наші діти тепер навіки взаємопов’язані.

― Не навіки, а на двадцять років після коронації, ― виправила Маріам.

― Це те саме. Ти пам’ятаєш про так зване прокляття, правда ж?

― Якщо він хоча б пальцем доторкнеться до доньки, я йому… ― пригрозила вона, міцно стискаючи кулаки.

― Це за хлопчину треба переживати, ― захихотів Агап. ― З Єдиними все добре, а от із Зимніми постійно якась біда стається.

― Наша донька не стане безжальним монстром! ― Маріам обернулася до чоловіка. ― Нізащо! ― Для впевненості вона вдарила правою рукою по лівій. ― І взагалі, мені здається, що вся ця колотнеча якраз через те, що Зимні занадто руки свої розпускають!

Агап підійшов до Маріам, поклав долоні їй на плечі, заспокійливо їх стиснув.

― Саме тому ми й вирішили їх познайомити, ― наголосив він.

― Я все ще сумніваюся, що це хороше рішення… ― невпевнено мовила вона, дивлячись немов крізь чоловіка.

― Це найкращий вибір у нашій ситуації.

― Мені би твою впевненість.

― Сама подумай, ― видихнув Агап і закусив губу. ― Кохана, згадай себе в юності. Згадай, як на тебе впливав той Зимній, як тобі дах зносило в його присутності.

― Ой, не нагадуй! ― скривилася вона.

― От-от. Щось схоже цілком може статись і з нашою донькою, якщо її познайомити, як гласить Закон, у віці шістнадцяти років із Зимнім… ― Агап палко продовжив: ― Тільки уяви. Вони ще підлітки. Страшенно вродливі й такі різні. Їх неодмінно буде манити одне до одного. Від гормонів будуть просто шалено дуріти ― а це може конче призвести до біди. А якщо їх познайомити зараз, якщо вони здружаться і знатимуть одне про одного все… О, тоді є шанс вберегти їх обох.

― Ну, не знаю… Недарма ж їх тримають одне від одного якнайдалі…

― Можливо… ― Агап накрутив пасмо дружини на вказівний палець. ― Можливо, це було помилкою?

― Хочеш сказати, що Судді помиляються? ― примружилася вона.

― Усі ми можемо приймати неправильні рішення.

― Це правило існувало століттями: не підпускати Єдину-принцесу й Зимнього-охоронця одне до одного до шістнадцяти років!

― І до чого це призводило? ― Агап іронічно посміхнувся. ― Це не наш шлях. Я не бажаю допустити ще одне кровопролиття.

― Цьому не бувати!

― Саме тому, Маріам, ми й вирішили: нехай діти здружаться. І як добре, що сім’ю Зимнього не довелося довго вмовляти.

― Це ж у їхніх інтересах ― вберегти сина.

― Точно. Взагалі, хороша сім’я в нашого охоронця. Древній рід, ще з тих перших Зимніх. Але от старший синочок у них гад! ― Чоловік пирхнув, чим викликав смішок у Маріам.

― Він непоганий, просто…

― Хотів порушити Закон, ну-ну, ― перебив Агап.

― Ти сам зараз порушуєш Закон, ― ушпигнула Маріам.

― Це інше… Дозвіл Зимніх ми отримали. Тепер залишилося вмовити Суддів. Сподіваюсь, вони мають голову на плечах і, зрештою, дозволять. А якщо ні… Ну що ж, так тому й бути ― порушимо приписи. Адже до нас цього ніхто й не намагався зробити все-таки. Варто спробувати, ― захитав плечима Агап.

― Ну, спробуємо. Хоча й трохи лячно. Так багато невідомого… А що, якщо почуття між ними неминучі? А що, якщо…

― Кохана, не існує ніякого прокляття. Це просто звичайна арифметика. Та й коли вони ще діти, їх легше направляти, ніж коли вони в полоні підліткових гормонів. І… ми виховаємо нашу доньку правильно, еге ж? Вона не збожеволіє.

― Щодо виховання… Наша донечка зростатиме якомога далі від цивілізації Пір року, нашого світу…

― Ти також сумніваєшся й щодо цього? ― промовив Агап, допитливо дивлячись в очі дружини.

― Зовсім трохи. Я розумію, так буде краще. Якомога далі від замків, від всього цього пафосу…

― Так, люба. І це ж непогано, правда? Ми її всього навчимо. Правила етикету, танці, Закони… Для цього не потрібні аристократичні школи, де буде повнісінько нахаб, і де наша донька зможе запишатися своїм становищем.

― Гм, дивно що Зимні саме на цьому пунктові нашого плану засперечалися, ― задумалась Маріам.

― Вони ж бо хочуть дати своєму синові найкращу освіту. Їм нас не зрозуміти.

― По твоїй логіці, коханий, Зимній виросте просто-таки шаленим нестерпним хлопчиськом, ― пирснула вона.