Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Але найгірше ще попереду.

― Зараз я намащуватиму зсередини, ― стиха попередила Діана.

Майк кивнув, підбадьорюючи, а наступної миті скорчився від нестерпного болю, бо Діана засунула палець всередину рани, щоб не залишити жоден міліметр без цілющого бальзаму.

― Ах, чорт!!! 

― Вибач…

Мимовіль Майк вчепився пальцями їй за талію, а Діана, відчуваючи себе справжнісіньким садистом, ні на мить не припиняла змащування.

― Ти дуже красива, ― раптом почувся слабкий охриплий голос Майка, немовбито він перебував зовсім не тут, а в якомусь маренні, і погляд його був надто туманним, з гарячковим блиском. Невже бальзам не помагає?! ― Очей від тебе відірвати не можна. Я тобі вже це говорив? Неймовірно красива…

Змахуючи щемкі сльози з очей, Діана кивнула.

― Маленька, я кохаю тебе… Це теж говорив?

Діана, не стримавшись, схлипнула: Майк наче прощався з нею!.. Що вона зробила не так? Чому йому не легше, а навпаки?!.

― Говорив-говорив… ― Діана обійняла його й заховала голову в шиї. ― Тільки не полишай мене, чуєш? Я кохаю тебе… Кохаю… ― все повторювала вона поміж схлипами, мов мантру.

Несподівано Діана помітила, як тіло Майка обм’якло, ставши ще холоднішим, ― вона в  паніці відсахнулася. Майк був непритомний. Із заплющеними очима, шкірою, що миттю втратила всі барви, та майже сірими губами нагадував покійника.

На очі притьмом накотилися сльози й покотилися струмками по щоках. Одначе Діана зараз же витерла їх долонями. Не час розкисати!

Наступної миті схопила Майка за руку й полегшено видихнула, намацавши слабенький пульс.

АЛЕ ЩО ВОНА МОЖЕ ЗРОБИТИ?!

«Можливо, бальзаму було недостатньо?» ― вирішила Діана. А відтак, набравши залишки мазі, почала гарячково втирати їх в рану. На щастя, кров припинила сочитися. Діана сприйняла це як хороший знак і продовжила далі.

Аж ось поріз мало-помалу став затягуватися, поки кінець кінцем від нього не залишився лише рожевий рубець. Одначе Майк так і не отямився!..

У відчаї Діана притулилася до його грудей і не могла стримати гірких сліз. Схоже, Майк або втратив багато крові, або небесна сталь виявилася надміру нищівною, або ж уже було попросту занадто пізно!

Та раптом вона вловила рівномірний, ледве чутний стукіт Майкового серця: стук-стук, стук-стук, стук-стук… Він живий!.. Просто потрібно ще трохи почекати. Чомусь від цієї думки Діана ще більше розревілася. Тому, захлинаючись гучним плачем, не відразу відчула, що тіло Майка перестало бути безвладним.

― Сонце… ― приглушено покликав він її.

Діана прожогом відсахнулася, щоб впитися зором у все ще до нестями бліде обличчя Майка, ― з радістю відмітила, що його вуста повернули собі звичний червоний відтінок.

Від утіхи вона, було, знову повисла в нього на шиї, але, либонь, перестаралася, бо Майк ледь помітно зойкнув.

― Я так перелякалась… ― зізналася Діана, коли Майк самими пучками пальців витирав їй сльози на щоках.

― Можу собі уявити, ― пригнічено зітхнув той. Ну звісно ж! Адже ще зовсім нещодавно він пережив дещо подібне. ― І довго я був у відключці?

― Хвилин… п’ять, ― напружилася вона.

― Добре. ― Діана могла поклястися, що в очах Майка промайнула тінь тривоги. ― Іди сюди…

І він притягнув її до себе, посадовивши на коліна та обійнявши за плечі. Діана вткнулася носом йому в шию, усе ще не ймучи віри, що все минулося. Майк же заховав голову їй у волоссі, важко дихаючи. Уривцем щось шепотів, але Діана не могла розібрати, що саме.

― Яка ж ти в мене все-таки хоробра дівчинка! ― притиснув Майк її до себе міцніше і кисло всміхнувся. ― Будеш моїм особистим цілителем?

― Я б все віддала, аби в тебе не з’являлося більше жодних ран, ― підвела голову Діана. ― Що взагалі сталося? Хто тебе поранив?

На обличчі Майка миттю погасла посмішка. Все його тіло було подібним до натягнутої пружини.

― Я тобі все розповім, але після обряду. ― Він виглядав геть зовсім зажуреним.

― Обіцяєш?..

― Обіцяю. ― Майк трохи помовчав і додав, якось невпевнено водячи кінчиками пальців їй по щоках: ― Скажи… Мені здалося, чи ти… ― окреслив лінію підборіддя ― нещодавно зізналася мені в почуттях?

Діанине серце гулко затарабанило в грудях. Майк спрямував на неї довгий, зосереджений погляд, наче від її відповіді залежало все його життя.

― Так, я… ― нервуючись, Діана прикусила губу. Зрештою, твердо закінчила, дивлячись йому прямо у вічі: ― Я кохаю тебе.

Чомусь, замість того, щоб зрадіти, Майк ще більше спохмурнів.

― Навіть якщо я скажу, що зробив дещо… непоправне? ― Його долоня опустилася на шию.

― Ти мене зараз лякаєш… ― прошепотіла Діана, ледве здушуючи сльози.

― Вибач, ― невідь-чому мовив він. А відтак неквапом нахилився до її обличчя й залишив невагомий поцілунок на щоці. Діана заплющилася, силкуючись заспокоїти все ще нажахане серце, і мимовіль потягнулася до Майкових вуст, злегка їх торкаючись. Тихцем видихнувши, той ― дуже обережно, як тільки це було можливо, ― поцілував у відповідь, ніжно пурхаючи по її губах…