Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Діану знову накрило дивне передчуття, наче Майк прощався з нею!.. Одначе воно миттю викинулося з голови, бо той раптом поглибив поцілунок, досить грубо зім’явши її вуста та з міццю притиснувши до свого тіла, немовбито бажав ніколи не розлучатися з нею. Тимчасом Діана запустила руки в його волосся, відповідаючи не менш палко. Вогонь незнаного досі потягу прокотився її станом, і вона, насолоджуючись, тонула в ньому, повністю втрачаючи здатність мислити.

Майк піддав жару у полум’я, притиснувшись гарячими вустами до шиї ― Діана, не стримавшись, охнула, затрепетавши, мов осиновий листок. Услід він виціловував її ключиці, поки, зрештою, не дібрався до родимки на правому плечі...

Та раптом шпарко, з глухим стоном, відсахнувся. В його темних очах сновигав переляк.

― Щось не так? ― намагаючись втихомирити збите дихання, переполошилася Діана.

― Твій батько вбив би мене за таке.

Задивившись на його серйозне обличчя, Діана вибухнула нервозним сміхом. За мить Майк теж злегка всміхнувся, хитнувши головою, що Діані аж на душі полегшало.

― Він тебе дуже любив, ― зненацька прошепотів Майк, знову накинувши на себе непроникну маску, ― і бажав для тебе всього найкращого. Пам’ятай, сонце, ― він завів пасмо волосся їй за вухо, ― у тебе завжди є вибір.

***

Всупереч усім побоюванням Майка, обряд минув, як по маслі: коли вони виголошували клятви, ніхто не вискочив з-за рогу з протестом, не розпочалася бійня під час обв’язування рук червоною стрічкою… До того ж Королева Морена поводила себе так, наче й не було нічого ― ніби останні фрагменти пам’яті перед знепритомненням їй геть-чисто вибило.

«Так навіть краще», ― подумки відмітив Майк.

― Не проти втекти звідси на терасу? ― шепнув він Діані на вухо за деякий час після обряду.

Її втомлені очі заіскрилися радісним блиском. Вочевидь, вона теж дико втомилася від святкової метушні.