Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Він так і так виросте таким, ― підтвердив Агап. ― Така вже їхня природа, цих Зимніх. Дивно, що батько нашого охоронця, Астрей, більш-менш адекватний. Та й Зореслава доволі мила.

― Безперечно, вони дуже збентежені таким поворотом подій…

― Повір, для них це водночас і честь, і кістка поперек горла. Так, за хлопця потрібно потурбуватися. ― Чоловік подивився вбік, зосередившись на тремтінні свічки. Вона майже затухла. ― Але доля нашої доньки понад усе. Ти маєш рацію, Зимні занадто вільно себе почувають.

― От-от. Якби вони контролювали себе, свої емоції… Та й мені здається, що…

Маріам подивилась зі сторони в сторону, ніби боялася, що хтось може їх підслухати. Але окрім них та сича, що знову сів на гілку біля вікна, у замковій вежі більше нікого не було.

― Що? ― Агап стурбовано нахилився до дружини. ― Що тобі здається?

― Я все думала, чому Єдині так сходять з розуму. Повинна бути якась причина! І… Можливо… Всьому виною влада?

Агап примружився. Він доторкнувся до своєї шиї, обдумуючи почуте. За мить роздумів чоловік невпевнено мовив:

― Та ну, не може бути.

― Коханий, подумай лишень, ― її дихання стало частішим, ― Зимні завершають коло правління, і Зимні ж стають охоронцями…

― Це Єдині завершають коло правління, ― втрутився чоловік. ― А Зимні… Я поговорю з Астреєм про це.

― Коханий! ― заметушилася Маріам. ― Зрозумій мене правильно: я просто хочу вберегти нашу доньку.

― Я також, люба. ― Агап міцно пригорнув дружину до себе. ― Усе буде гаразд. Ми з усім впораємося. І діти також.

Чоловік повільно гладив дружину по спині. Він чув, як її серце дико билося від переживання. Щоб заспокоїти Маріам, Агап повторив:

― Усе обов’язково буде добре…

Декілька свічок одночасно перестали палахкотіти, а за замковими стінами темрява опанувала кожною шпаринкою. Вона тінню опустилася на листя, на землю, на кожну живу істоту в цьому похмурому лісі. 

Запанувала безпроглядна тьма.

16 років по тому

Ніч огорнула безмежний океан, посеред якого здіймався вверх самотній замок. Хвилі з гуркотом вдарялися об нього, намагаючись через біль та страждання дізнатися секрети химерної споруди, зазирнути за залізні шибки, дотягнутися до палахкотіння свічок в одній із веж.

На поміч хвилям прийшов дощ. Величезні краплини посипалися на океан та замкову вежу. Здійнявся нестримний вітер. Йому вдалося зробити неможливе: погасити світло в кімнаті на верхньому поверсі.

― Суперово просто! ― незадоволено пробурчав Майк, із шумом закриваючи книгу.

Він піднявся з ліжка, підійшов до відчиненого вікна й визирнув назовні. Його лице миттєво стало мокрим.

― Це надовго.

Майк вирішив не зачиняти вікно спальні. Шалений вітер почав гратися з гардиною темно-фіолетового кольору. Здавалося, це Майка зовсім не бентежило. Замість того, щоб боротися зі стихією, він дістав із шафи рушник та витер ним обличчя й шию. Потім запалив гніт на масляному світильникові. Стало світліше.

Далі Майк поніс недочитану книгу до книжкової шафи, що простягалася на всю стіну, помістив її на місце, рвучко розвернувся ― і зустрівся поглядом зі своїм відображенням у величезному овальному дзеркалі з вінтажною рамою. Він підійшов ближче.

Мокре чорняве волосся стирчало в різні боки, а на фоні блідого лиця яскраво-блакитні очі ще більше виділялися. Побачивши шрам в обрисі серця, Майк скривився і з люттю вдарив кулаком об дзеркало.

― От дідько! ― вигукнув він, буцнувшись головою об дзеркальну поверхню. Глибоко видихнув повітря. Дзеркало затуманилося, приховуючи лице. ― Який же ж сюр…

Зненацька двері кімнати відчинилися. Майк нікого не чекав. І хто б це міг бути? У дзеркалі він помітив відблиск знайомого світлого волосся ― Дафні.

― Потрібно стукати, перш ніж заходити! ― розсерджено викрикнув він, повертаючись до гості. ― Можливо, я тут не сам.

― І тобі доброго вечора, Майку. ― Її погляд зосередився на відчиненому вікні. ― На вулиці буря, взагалі-то.

― Боїшся захворіти?

Майк зловив на собі погляд Дафні, котрий так і промовляв «ти ідіот». Він закотив очі. Тим часом подруга залізла на крісло, підібравши ноги.

― Даф, ну ти як завжди, ― роздратовано похитав головою Майк.

― Що «як завжди»? ― Вона дивилась у дзеркало, поправляючи пальцями й так акуратні локони.

― Прийшла без запрошення, залізла взутою на крісло…

― Хочеш, я пришлю своїх слуг, і вони приберуть?

― Та я не про це! 

― А-а-а, тебе хвилює моя присутність? ― хитро примружилася вона. Майк тільки пирхнув на це. ― Та не парся ти так, ― захихотіла Дафні, змахнувши долонею. ― У мене був незапланований урок з твоїм дядьком, а через негоду я не можу повертатися додому. Тому доведеться ночувати у вашому печерському замку.