Читати книгу - "Воно"

її на шию, як первачок, та його штани з трусами досі висіли на кісточках. Він грався запальничкою: крутив коліщатко, викресував вогник, майже невидимий такої яскравої днини, заклацував кришечку й починав знову. Здавалося, він сам себе загіпнотизував. Від кутика рота до підборіддя спускалася цівка крові, і губи з правого боку почали напухати. Здавалося, він цього зовсім не помічав, і знову Беверлі відчула ту химерну, зміїсту відразу. Патрік був несповна розуму, це точно, і ніколи в житті їй так не хотілося опинитися якнайдалі від когось.

Рухаючись дуже обережно, Беверлі позадкувала через горбик карданного валу й протиснулася під кермом. Вона стала ногами на землю й навшпиньки підійшла до заду «форда». А тоді вона чкурнула до Пустовища тією ж дорогою, якою прийшла. Коли Беверлі була вже під соснами, що росли одразу за старими автівками, вона озирнулася. Нікого. Звалище куняло на сонці. Вона почула, як послабилися лещата напруги, — дихати стало легше, живіт відпустило. Лишалося тільки попісяти, і наразі їй уже так припекло, що мало в голові не паморочилося.

Вона трохи пробігла стежкою, а тоді пірнула праворуч. Не встигли кущі зімкнутися за нею, як Беверлі вже розстібнула шорти. Вона хутко роззирнулася, аби пересвідчитися, що там не ріс отруйний плющ, а тоді присіла, схопившись за стовбурець куща.

Вона вже натягувала шорти, коли з боку звалища почулися кроки. Крізь кущі прозиралися джинсова блакить та світла шкільна сорочка в клітинку. Патрік. Рухався він у бік Канзас-стрит. Вона присіла й зачекала, поки він пройде повз. У цій засідці їй було непогано. Сховок був непоганим, пісяти більше не хотілося, а Патрік поринув у власний шизоїдний світ. Щойно він зникне, вона пройде трохи назад і рушить до хатки-клубу.

Та Патрік не пройшов до Канзас-стрит. Він зупинився на стежці мало не точно навпроти Беверлі і стояв, дивлячись на гнилий холодильник «Амана».

Дівчинка могла спостерігати за ним крізь прогалини в листі і при цьому не боятися, що її помітять. Тепер, коли Беверлі справила нужду, вона знову відчула цікавість, а якщо б Патрік її викрив, вона б легко від нього втекла. Він був не таким гладким, як Бен, та жиру в нього вистачало. Вона однаково дістала з кишені «Вишеньку» й переклала в нагрудну кишеню своєї заношеної сорочки «Шип-н-шор» в півдюжини кульок. Влучний постріл у коліно хутко відіб’є охоту бігати навіть у такого пришелепка, як Патрік Гокстеттер.

Тепер вона пригадала той холодильник. На звалищі їх було чимало, та зненацька вона збагнула, що старий «Амана» був єдиним, що його не знешкодив Менді Фаціо, адже зазвичай він виривав замок плоскогубцями або ж просто знімав дверцята.

Патрік почав гудіти й розгойдуватися вперед-назад навпроти старого іржавого холодильника, і Беверлі почула, як у неї мороз побіг шкірою. Він скидався на персонажа з фільму жахів, який намагався підняти мерця з домовини.

«Що він задумав?»

Та якби вона знала це або те, що станеться, коли Патрік скінчить свій таємний ритуал і відкриє двері мертвого «Амани», вона б побігла, як вітер.

5

Ніхто, навіть Майк Хенлон, не мав бодай найменшої гадки, наскільки з’їхав дах у Патріка Гокстеттера. Йому було дванадцять років, і виріс він у сім’ї продавця фарби. Його мати була затятою католичкою, і 1964-го, чотири роки по тому, як Патріка поглине жаска істота, що мешкала в Деррі, вона помре від раку грудей. Попри те, що за тестами його ай-к’ю був трішечки нижчим від середнього, Патріка вже двічі лишали на другий рік — у першому й третьому класах. Цього року він ходив до літньої школи, аби переповзти до п’ятого класу. Учителі вважали його апатичним учнем (деякі з них зазначили це у звітах — на шести рядках, що в Деррійській початковій школі відводилися під «УЧИТЕЛЬСЬКІ ПРИМІТКИ»), і при цьому доволі моторошним (цього ніхто не вказав, адже їхні відчуття були надто розмитими й нечіткими, аби їх можна було як слід розписати не те, щоб на шести, а й на шістдесяти рядках). Якби він народився на десять років пізніше, класний керівник направив би його до шкільного психолога, який би здогадався про лячні глибини, приховані за млявим та блідим, схожим на місяць обличчям Патріка. Або й у нього нічого б не вийшло — Патрік був значно кмітливішим, ніж зазначалося в невтішних результатах тесту на коефіцієнт інтелекту.

Він був соціопатом, і, певне, до тієї спекотної липневої днини вже перетворився на цілковитого психопата. Хлопець не пригадував, щоб коли-небудь вважав інших людей (а коли зайшла річ, то й інших живих істот) «справжніми». Він вірив, що є достотним створінням — мабуть, єдиним у Всесвіті, та, на його думку, справжнішим від цього він не ставав. Він не зважав на біль, йому було байдуже, коли його кривдили, і це чудово ілюструвала його байдужість до удару Генрі. Та хоча він вважав концепцію реальності цілком беззмістовною, концепцію «правил» знав досконало. Патрік здавався дивним усім його вчителям: і місіс Даглас, яка навчала його в п’ятому класі, і місіс Вімз, на уроках в якої він сидів у третьому класі, обидві знали про пенал з мухами, і хоча вони підозрювали, що до чого, у кожної було по двадцять-тридцять учнів, і у всіх дітей були якісь нюанси. Та серйозних дисциплінарних порушень за Патріком не водилося. Він міг здати контрольну без жодної відповіді, або ж на листках міг бути лише великий, вималюваний знак питання, і місіс Даглас виявила, що в Патріка загребущі руки, і його краще тримати подалі від дівчат, та поводився він тихо, аж надто тихо — іноді скидався на грубо оброблений шматок глини, що лише нагадував хлопця. Легко було забути про одного з численних Патріків, який тихо й мирно завалював контрольні, коли доводилося втихомирювати таких розбишак, як Генрі Баверз та Віктор Кріс, — хлопців, які активно й нахабно порушували дисципліну, хлопців, які крали гроші на обід в інших дітей і радо паплюжили шкільну власність, щойно з’являлася можливість. А ще в них були діти на кшталт Елізабет Тейлор (батькам за таке ім’я не подякуєш): ця дівчинка страждала на епілепсію, і голова в неї майже не варила — їм доводилося постійно пояснювати їй, що в школі не задирають спідницю, аби похвалитися новими трусиками. Інакше кажучи, Деррійська початкова школа була типовим освітнім карнавалом — цирком зі стількома аренами, що там і Пеннівайза могли не помітити. Звісно, жоден з Патрікових учителів (і, коли пішла мова, батьків також) навіть не підозрював, що коли