Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Чого це він печерський? ― невдоволено пробурчав Майк. Його бентежило, що Дафні зараз у його кімнаті, а не в гостьовій. Якщо дядько про це дізнається… Майк усім нутром чув: складної розмови не уникнути.

― І як це ви досі живете без електрики? Не розумію.

Майк нічого не відповів. Цей замок належав його батькам. Вони обожнювали все середньовічне: старовинні речі, свічки, каміни... Тому електричне світло аж ніяк не вписувалося в їхнє бачення картини світу.

Він повернувся до вікна. Краплі дощу знову накинулися на нього, охолоджуючи. Хвилі продовжували шалено битись об скелі, а вода ― пінитись у забутті.

― Даф, ти пам’ятаєш, чому ми не змогли бути разом?

― Ти Зима, а я Осінь, ― прошепотіла вона. ― Але ми все ще друзі, чи не так?

― Друзі-друзі, ― підтвердив Майк, шарпаючи ногами. ― Даф, пам’ятай це. Холод і холод не можуть існувати разом.

Раптово Дафні дзвінко засміялася, чим викликала його підозрілий погляд.

― Ох, Майку… ― борючись зі сміхом вичавила вона. ― Невже ти думаєш, я все ще сохну за тобою? Ото кумедний. Ой, я не можу.

Ні, Майк так не думав. Він досить начувся про любовні походеньки своєї подруги. Дафні вибирала залицяльників, не слідуючи правилам їхнього світу ― їй було начхати, до якої Пори року вони належать. Окрім цього, любовні інтрижки Дафні тривають недовго, і зазвичай вона першою завершує стосунки.  

― Тобі самому пора подумати про якусь дівчину. А то скоро зовсім скнієш у чотирьох стінах, ― сказала Дафні, заспокоївшись.

― Не видумуй, ― різко відповів Майк, прямо дивлячись на неї. ― Скоро наближається одна дуже важлива подія, чи не так?

― Саме так, Майку. Саме так! Ось чому тобі варто когось полюбити зараз, а не…

― Я не покохаю її, затямила? Тут, ― він доторкнувся до грудей, у районі серця, ― тільки ненависть.

― Не зарікайся. Так було завжди. Чи ти в нас особливий?

Майк зціпив зуби. Йому не потрібно розжовувати їхні легенди. Прекрасно усвідомлений, про що в них говориться.

― Так, я особливий, Даф, ― без тіні гордості мовив він.

― Як хочеш. Я просто тебе попереджаю, як друг. Коли ти зустрінешся з нею, тобі…

Майк нервово захихотів, перебиваючи.

― Даф, давай хоч сьогодні обійдемося без цих лекцій, гаразд?

Дафні махнула рукою, мовляв, роби, що хочеш. Вона піднялася й підійшла до книжкової шафи ― присвиснула:

― І ти їх усі прочитав?!

― Уявляєш, ― буркнув Майк.

Освіта ― частина його виховання. Він має знати все про все, вміти все. Та й забивати свою голову також чимось потрібно. І нехай це будуть краще книги, а не мстиві думки.

Майк побачив, як подруга потягнулася до книги, яку той якраз нещодавно читав.

― Не чіпай! ― Він підбіг і вихопив книгу з її рук.

― Особистий щоденник Зимнього-охоронця? ― Дафні все-таки встигла прочитати заголовок. Її очі округлилися. ― Нащо тобі це?

― Вивчаю поведінку Єдиних, ― прямо відказав Майк. ― Мені потрібно знати, з ким матиму справу, зрозуміло?

― Цілком. Але… тобі не здається, що ти якось… занадто серйозно до цього питання підходиш?

― Ну, не всім же ж забивати голову рожевими шмарклями.

― От якраз-таки в таких Щоденниках в основному про любовні походеньки й написано!

― Не без цього, ― погодився він. ― Але характер Єдиних також дуже добре прослідковується.

― Як знаєш, книжковий Ромео.

Дафні підійшла до вікна, але довго стояти біля нього не змогла ― бризки все ще добряче долітали. Вона верескнула й розсерджено попросила:

― Дай рушника!

― Що, пташечка крильця намочила? ― зі сміхом промовив Майк і кинув їй рушник.

― До речі, Майку, тебе дядько викликав, ― ніби поміж іншим сказала Дафні, витираючись.

Посмішка миттєво зникла з Майкових вуст.

― І ти тільки зараз про це сказала?! Ну ти… ― У нього не знайшлося слів.

Дядько ненавидить, коли запізнюються. А ще більше він ненавидить, коли приходять не в шкільній формі. І хоча Майк навчається з дому, це правило його не обходить. Він дуже добре пам’ятає, як ще малим забувся одягти форму. Ото дядько тоді розізлився! Змусив сто аркушів розписати одним єдиним словосполученням: «Шкільна форма». Таким чином Майк надовго запам’ятав урок: кожній події своє вбрання.

Майк стрімголов кинувся до шафи й витягнув звідти обережно складену форму. Одним оком зиркнув на годинник ― одинадцята година вечора.

― І що йому знадобилося в таку пізню годину? ― бурмотів він собі під ніс, знімаючи светра.

― Почекай, ― спантеличилась Дафні. ― Ти збираєшся переодягатись ТУТ?

― А де ще? Це, взагалі-то, моя кімната, ― резонно підмітив Майк.

― У тебе є ванна.