Читати книгу - "Гепард, Джузеппе Томазі ді Лампедуза"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Іноді Лампедуза запозичує у Бранкаччо якийсь елемент середовища. Приміром, пісню «Красуня Джіґуджін»[42], яку у творі Бранкаччо співають ґарібальдійці при взятті Мілаццо, у «Гепарді» співають континентальні посильні під час кампанії за плебісцит. Одначе емоції XIX століття виступають у «Гепарді» лише за умови їх висміювання: пісня, яку Бранкаччо описує як гімн національної згоди, в Доннафуґаті є ще одним символом непримиренності між сицилійцями та зайдами. У схематичному представленні позитивні емоції зберігаються лише у формальних елементах роману і тільки зрідка включаються в детальний опис того мертвого царства живих і неживих закам’янілостей, яке у Лампедузи є визначенням стану сицилійського суспільства. Відкриття Бассані та відмова Вітторіні — не просто примхи літераторів. Бассані теж був анатомом переможених; а відмова від трансцендентності навіть на рівні ідеології вельми неприємна для того, хто вважає, що може зробити свій внесок у поступ світу.
Питання автентичності тексту «Гепарда» не зникло остаточно з виходом видання, яке відповідало рукопису 1957 року. Найвідоміший італійський роман післявоєнного періоду став першочерговим предметом досліджень багатьох італійських філологів, які знайшли сорок дев’ять розходжень між рукописом і друкованим текстом. (Це незначні розходження, які не впливають на розуміння тексту.) У 1995 році видавництво «Мондадорі» опублікувало у своїй серії «Меридіани» зібрання творів Лампедузи, яке включило всі його літературні твори. Воно містить початковий фрагмент IV розділу, про який згадував Франческо Орландо у своєму «Спомині про Лампедузу» і який згодом автор вилучив з тексту. Якби давати частинам назви, його можна було б назвати «Дон Фабріціо та Бендіко». Цей фрагмент містився у зошиті формату книги записів, на якому рукою автора було написано: «Зошит № 7 першої редакції». Його знайшли в бібліотеці письменника в Палермо. Він наводиться в додатку як «Фрагмент А».
У 1998 році Джузеппе Б’янкієрі, упорядковуючи документи своєї тітки, княгині Алессандри, знайшов чимало автографних та машинописних матеріалів, пов’язаних з «Гепардом», серед яких фрагмент ще однієї частини, про який мені було відомо. Цей уривок наводиться тут у додатку як «Фрагмент Б». Він має власноручно написану автором назву: «Пісенник дому Саліна». У наявному тексті відкрито не говориться про кохання дона Фабріціо до Анджеліки. Але смисл «Пісенника дому Саліна» полягає в тому, щоб показати пристрасть князя до Анджеліки — пристрасть, приховано виражену в низці сонетів. Лампедуза розповів мені також задум сюжету ще одного розділу, в якому дон Фабріціо намагається уникнути скандалу, прийшовши заздалегідь в «Отель де Пальм», де Анджеліка призначила побачення одному зі своїх коханців. Дон Фабріціо приходить у готель раніше від коханця Анджеліки, яким, імовірно, був сенатор Тассоні (про його зв’язок з Анджелікою згадується в VIII розділі опублікованого тексту), і викриває політичну пастку, яку влаштував проти них вищий світ. «Пісенник» датований 1863 роком. А новий розділ мав міститися між «Пісенником» і «Смертю князя», після війни 1866 року, у той час, коли Танкред уперше висунув свою кандидатуру до парламенту. Розділ так ніколи й не був написаний. Джузеппе виклав мені свій задум, тішачись, як винахідливо він зосередив сюжет навколо любовного побачення в готелі. Будівля споруджувалася як резиденція родини Інґем[43], але відколи там влаштовано готель, він став улюбленим місцем для любовних інтрижок мешканців Палермо. І в час написання роману побачення в «Отель де Пальм» усе ще належали місцевій еротичній міфології. Натомість я добре пам’ятаю, як Джузеппе читав мені «Пісенник», і пригадую, що ім’я Анджеліки мало виступити у формі якогось риторичного засобу, можливо, акростиха (здається, з тексту мало випливати щось на зразок «Люба Анджеліка!») в кінці «Пісенника».
У такому вигляді, як він дійшов до нас, «Пісенник» не становить суттєвого елементу роману, до того ж він незавершений. То мав бути літературний жарт, який зробив би паузу в оповіді, а сонети мали бути екзерсисом на тему деяких улюблених поетичних творів, зокрема Шекспірових «Сонетів», із застосуванням італійської версифікації сонетів Мікеланджело. (Лампедуза вважав, що сонети
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гепард, Джузеппе Томазі ді Лампедуза», після закриття браузера.