Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Карада

Добре, що я сама злітала пополювати, одним зайчиком, якого дістав мій новий знайомий, ми б удвох не наїлися. Цьому Дикому дуже пощастило, що я дещо вмію. Так би й ходив голодний.

А може він хворіє і не може нормально полювати? На вигляд начебто нічого так виглядає, досить вгодований. І навіть не линяє. Цікаво, а як у диких взагалі проходить линяння? Полювати в цей час неможливо! І якщо нема кому принести поїсти, то, як вони виживають у цей складний і неприємний для будь-якого дракона період? Може, вони роблять запаси? Хмм… це означало б, що вони досить розумні. Але я поки що не бачу цьому підтвердження. Хоча, вогонь він на хмиз все-таки плюнув на моє прохання, хоч і не відразу дійшло, і їжі, нехай мало, але приніс все-таки!

Треба якось із ним комунікацію налагодити. Цікаво було б дізнатися більше про життя драконів у дикій природі! В Імперії таких місць не лишилося.

Мені вдалося приготувати зайця і вийшло досить смачно. Бачу, як дракон принюхується і поглядає на мою порцію.

– Е! Навіть не думай! Ти геть цілого кабана з'їв! Чи подобається запах смаженого м'яса? Ти, мабуть, ніколи не їв такого... - я задумалася, потім з невеликим жалем простягла йому ніжку від зайця. Я то вдома ввечері зможу поїсти, а Дикому ще добувати їжу треба. - Спробуй. Якщо сподобається, наступного разу і тобі приготую.

Дракон нюхає протягнуту йому їжу, а потім акуратно бере її з моїх рук. Випадково торкається моєї долоні мордою, і його тілом пробігає дрібне тремтіння, викликаючи шелест луски. Я зараз же смикаю руку. Не те щоб я боялася, що він мене вкусить, але по моєму тілу також пробігло зрадливе тремтіння, викликаючи дивні спазми внизу живота. Щоб відволіктися від цього дивного і незрозумілого стану, заводжу розмову, з якої треба було взагалі починати наше знайомство.

- До речі, давай познайомимося! Я – Карада! - торкаюся пальцем себе. - А тебе як звуть??

Дракон тільки сильніше нахиляє голову і кліпає третім віком. Я вже знаю, він так робить, коли мене не розуміє, тобто майже весь час.

- Моє ім'я Карада. А твоє?? - тикаю в нього пальцем, але дикий тільки прикриває очі і муркоче тихенько. Схоже, смажене зайченя йому дуже сподобалася.

Але хоч якесь ім'я йому треба надати! Цілком можливо, що у своєму розвитку вони ще не навчилися ідентифікувати себе за допомогою імен. Дикі ще зовсім. Так і свого називатиму – Дикий.

Вирішила і відразу йому про це повідомила:

- Я – Карада, а ти – Дикий. Тепер тебе так називатиму! - повідомила йому і тицьнула пальцем у морду.

Його знову пересмикнуло. Не подобається, коли його чіпаю? Цікаво. А якщо погладити? Проводжу рукою по морді і тихий шелест лусочок, що пролунав, підтвердив, що мій Дикий не любить дотиків. Але його поведінка після цього мене здивувала. Коли я відсмикнула руку від його морди, щоб не викликати зайвий раз неприємні йому, судячи з усього до тремтіння, відчуття, Дикий поклав голову на землю поруч зі мною і легенько тицьнув мордою в мою руку, як би запрошуючи його ще погладити.

Може його ніхто ніколи не гладив по морді? І тому така дивна реакція? Тремтіння по всьому тілу? Провожу рукою по голові і погладжую гребінь, шелест луски посилився, але дракон не забирає голову і навіть тихенько муркоче. Йому подобається!! Погладжую трохи сміливіше і чухаю між очима, навколо гострого першого головного зубця. Дикий зітхає, потім смикає голову, ніби я зробила йому боляче і з шипінням позадкував від мене.

- Все все! Тобі, напевно, боляче, коли я там чіпаю? Я зрозуміла! Більше не буду! - Поспішила його заспокоїти, хоч і бачу, що він мене не розуміє. Очі знов прикриті третім віком... Та він мене взагалі не слухає! Наївся та спить! Як усі самці…

Раян

Дрібна приготувала зайця і тепер із насолодою поглинає їжу, а я, не відриваючись, дивлюся, як вона впивається зубами в заячу ніжку. Можна сказати, я навіть трохи позаздрив цьому звірятку.

– Е! Навіть не думай! Ти геть цілого кабана з'їв! Чи подобається запах смаженого м'яса? Ти, напевно, ніколи не їв такого… - ага, зараз я б зубами зовсім іншу ніжку з насолодою прикусив би, зовсім легенько! Трохи напружуюсь, і, щоб не видати себе, вдаю, що з апетитом принюхуюсь до її їжі. Непогано, звичайно, для польових умов, але кухар у палаці зайчатину смачніше готує. Я намагаюся себе відволікти думками про їжу, а дрібна тим часом простягає мені шматок смаженого м'яса.

- Спробуй. Якщо сподобається, наступного разу і тобі приготую.

Наступного разу?? Та я лише «За»! Акуратно беру запропонований шматочок м'яса і випадково торкаюся мордою її долоні. Тремтіння пробігає по всьому моєму тілу, і я зрадницьки брязкаю лускою! Некрилаті Боги!

Дрібна лякається і смикає руку від мене, як від вогню. Лаю себе останніми словами за нестримність. Не дивно, що я ту злощасну рибу стільки часу зловити не можу! Жодної витримки! Треба буде взяти у Дігана кілька уроків з медитації.

Тим часом, дрібна, налякана моєю поведінкою, змінює тему розмови.

- До речі, давай познайомимося! Я – Карада! - і навіщо вона тицяє себе в груди! Ах так, я ж не розумію, що вона каже! Мало не забув. - А тебе як звуть??

Повертаюся в образ дикуна, що не розуміє, і нахиляю голову, старанно моргаючи третім віком.

- Моє ім'я Карада. А твоє?? - вона знову до мене доторкнулася! Богиня Гір! Що за дивні відчуття? Прикриваю очі від насолоди.

- Я – Карада, а ти – Дикий. Тепер тебе так називатиму! – Дикий, так Дикий, хоч Озерний! Тільки ще раз доторкнися до мене!

Чи дрібна, чи Боги, але хтось мене почув і Карада, тепер я знаю її ім'я, торкнулася мене! Дрібне тремтіння знову пробігло по моєму тілу, починаючи від морди, до якої вона торкнулася і потім по всьому тілу, до кінчиків крил і хвоста. Підсвідомо я починаю тихенько муркотіти. Ще! Хочу ще! Мені треба зрозуміти, що зі мною відбувається! Вона проводить рукою по моїй морді і шелест луски мене видає з головою. Карада, напевно налякана моєю поведінкою, різко відсмикує руку від моєї морди, а я, піддаючись якомусь незрозумілому пориву, кладу морду на землю і тицяюся в її руку, запрошуючи мене ще трохи погладити.