Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Кая намагалася не плакати, Іриней бачив, як вона старалась, аби сльози не котилися по її щоках. А котилися вони зовсім не від болю, ні. Через страх і почуття безвиході. Химері не треба було пускати в дію свою магічні чуття, все й без того намалювалося на обличчі Каї.

Іриней потихеньку обхопив її зап'ясток і неспішно потягнув на себе. Він ще ніколи так не переймався за чиюсь реакцію й так довго нікого не вмовляв. Очікував, що вона знову пошле його на хутір метеликів рахувати, проте ні, цього разу Кая поступилася і дозволила оглянути своє плече.

Її долоня була у крові, а коли вона відхилила голову в інший бік, щоб дозволити більшій кількості світла потрапити на тіло, Іриней ледь втримався, аби не видати жодної емоції. Все плече Каї було роздряпане, не надто глибоко, але кров у борознах вже темніла, тож його здогадки лише підтвердилися, що діяти треба негайно.

– Каю, нам потрібно до мене додому. І до того ж якомога скоріше, – він розвернувся до мавки. – Тіно, з тобою все гаразд?

Та кивнула, недовірливо зиркаючи на слідчу.

– Добре, я розберусь зі всім, а ти, будь ласка, тримайся від туманів якнайдалі, добре? – Іриней підхопив Каю на руки та підвівся разом з нею.

– Що ти робиш? – Тіна миттєво стала навпроти нього.

– Додому її віднесу, я ж сказав, що Каї негайно потрібна допомога.

В очах мавки спалахнув темний вогонь:

– То неси її до лікарні, нащо додому тягти?

Іриней нічого не відповів, лише бровою невдоволено знизав, а тоді обійшов Тіну, тримаючи на обличчі холод, та поквапився до автівки слідчої.

Кая більше не чинила опору, вона обійняла чоловіка за шию та схилила голову до його ключиці. Кожний її стогін боляче врізався йому в серце, дівчина починала тремтіти й кашляти, до того ж кашляти сухим попелом. Іриней усвідомлював, що часу дедалі менше, краще ризикнути своїм викриттям, ніж Каїним життям. Він обернув свою химерну половину на вихора, досить небезпечну істоту для людей, якщо, звісно, не контролювати власні сили. Навколо ж одразу здійнявся вітер, він підхопив у повітря Іринея та Каю, яку чоловік міцно притиснув до себе, та за декілька секунд переніс їх до будинку химери. Слідча щось нерозбірливо бурмотіла, не бажаючи відпускати його шию. Підступні думки, навіяні нутром часом безжальної істоти, шепотіли, аби він скористався беззахисністю дівчини, але Іриней швидко прогнав їх геть, зізнаючись собі, що у примарному місті з приборканням темного боку певних істот було набагато простіше.

Він хутко поклав її на стіл, дістав трави, з яких швиденько приготував цілющу суміш, та наніс на подряпини, промовляючи прадавнє закляття. З упирями Іриней мав справу ще навіть до примарного міста, в його поселенні місцеві знахарки хіба не з дитинства навчали дітей, як позбавлятися шкоди від тих паскудних створінь.

За кілька хвилин Кая глибоко вдихнула, прогинаючись на столі. Вона продовжувала щось нерозбірливо повторювати, її погляд ще блукав між вимірами, проте подряпини поступово загоювались, тож незабаром дівчина мала цілком оговтатись.

Іриней сидів поряд і розмірковував над тим, яка розмова очікує на нього після пробудження Каї. Те, що вона побачила у невідомій викривленій реальності, ще дужче вплинуло на її неприйняття інших істот. Чи не зненавидить слідча його? Чи не закінчилась їхня співпраця, що тільки-но розпочалася? Хоча перше – хвилювало значно більше, він зовсім не хотів, аби Кая його зненавиділа.

Так, фактично вини Іринея в тому, що дівчина невідомо де зустрілася невідомо з чим, немає, все це – витівки того незрозумілого туману. Щоправда, і паскудний начальник долив масла у вогонь. У химери стиснулися руки в кулаки, Іриней вирішив, що треба навідатись до Ігоря Антоновича, бо схоже, він аж ніяк не зрозумів, з ким має справу.

Іриней знову поглянув на Каю і з важкістю зітхнув, дісталося їй, спочатку начальник вкусив, потім упир з минулого подряпав, ще й Тіна… Вона досить зухвала, могла і наговорити слідчій бозна-чого.

Він підвівся і підійшов до столу, сперся на нього руками та ще раз провів очима по своїх записах. Отже, тумани не лише прибувають з інших реальностей, вони можуть туди й переносити, до того ж дивна плутанина з часом виходить. Якщо хлопці, яких знайшли на галявині, могли самі здійснити відповідний ритуал, потрапивши, куди не слід, або могли й накоїти там чогось, отримали на горіхи, то Каю з Тіною навіщо туман перемістив? Чому Іринея він зрештою так і не зачепив, лише приховав усе навколо від нього, скувавши сили? Тож річ не в магічних істотах, раз Тіну перенесли разом з Каєю, річ у чомусь іншому, тільки в чому? А чудовиська? Куди вони поділися? Гарчання зникло приблизно ж тоді, як зникли й дівчата, однак поряд з ними чудовиськ не було. А чи існують ті чудовиська взагалі? Іриней чув гарчання, бачив пазурі, але не більше.

– Тобі варто було б розповісти Тіні про те, що ти мене поцілував, і надалі будувати ваші стосунки на чесності.

Іриней миттєво розвернувся, на столі сиділа Кая, вигляд вона мала втомлений, проте шкіра набула свого звичного кольору, а подряпини майже зовсім загоїлись. Чоловік аж зітхнув з полегшенням, він і на слова її не звернув ніякої уваги, підійшов ближче та поглянув у очі:

– Як ти почуваєшся?

– Ну, зважаючи, що мене спочатку вкусила, як мені здавалося, звичайна людина, потім я зустріла справжню мавку, а потім туман перемістив нас туди, де упир, якого я вбила кілька років тому, виявився живим, а я навпаки – мертвою. Зважаючи, що він почав полювання на мене, але втекти швидко не вийшло, бо я познайомилась з охоронцем кладовища, який через звичайну палку не випускав нас. Тож, знаєш, почуваюся дивно.