Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Іриней з розумінням усміхнувся:

– Не повіриш, я п'ять хвилин тому про те саме думав.

– Угу, – Кая придивлялася до нього, ніби намагалась побачити більше.

– Хочеш про мене зараз поговорити? – він усвідомлював, що рано чи пізно їм доведеться торкнутися теми його нутра та причетності до магії, тож навіщо час тягнути, краще вже одразу все з'ясувати.

Кая мовчала, дивилася своїми ясними, хоч і почервонілими від тихих сліз очима, однак не поспішала з відповіддю. 

– Коли ти нічого не говориш, я починаю надумувати бозна-що, тому гра у мовчанку мені зовсім не до вподоби, Каю.

Несподівано дівчина зістрибнула зі столу, притримуючись за стілець. Її цієї миті за передпліччя взяв Іриней, щоб допомогти втримати рівновагу, проте вона висмикнула свою руку з долоні чоловіка та відійшла на декілька кроків.

– Не хочу я зараз про тебе говорити. І взагалі говорити я зараз не хочу. Просто поїду додому. Моя автівка тут?

– Ні. В лісі, там, де ти її залишила. Я викличу тобі таксі або зачекай, поки я поверну твою автівку.

– Не варто, – слідча дістала мобільний з кишені, помітно зітхнувши з полегшенням, що він з нею. – Я попрошу когось мене забрати.

Іриней здригнув бровами, вона йому вже анітрохи не довіряла.

– Гадаєш, я небезпечний для тебе?

Кая повільно помотала головою:

– Послухай, я не бажаю знати, ким ти насправді є, Іринею, та наскільки ти небезпечний. Ані знати, ані бачити. Просто виконай свою обіцянку і розплутай цю справу, бо я більше не хочу бувати там, де сьогодні побувала, гаразд? Нехай все це не загрожує людям.

Він одразу ж здогадався, куди слідча хилить, Кая пошле його якнайдалі, тільки-но чоловік допоможе з розслідуванням справи. Однак Іриней  обіцяв, тож слова свого порушувати не збирався.

– Я сказав, що допоможу, значить – допоможу.

– От і чудово, – Кая вже було попрямувала до дверей, проте неочікувано нахилилася й підняла з підлоги темну волосину. – Ага. Здається, мені відомо, чия вона. Іринею, ще раз повторюю, ти б припинив брехати своїй дівчині, якось це…

– Та нема в мене ніякої дівчини, звідки взагалі такі висновки?

Кая скептично на нього зиркнула:

– Мені теж брехати не обов'язково. Годі тобі вже, Тіна все розповіла, в неї темне волосся, от і доказ, – слідча простягнула знайдену волосину Іринею.

Він ледь стримав лайку на почуті нісенітниці, але відчуття чужої та водночас знайомої енергетики миттю його зупинило. Чоловік взяв Каїну знахідку до рук і придивився уважніше, багато часу йому не знадобилося, аби зрозуміти, що і як:

– Це не Тінене волосся.

– Тобто, як, не Тінене? В тебе є ще? Теж мавки?

– Ні. В мене дівчини немає. Але мені теж цікаво, що в моєму домі без дозволу робила… Аріадна.