Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дорогою Деян багато чого розповідав, але нічого про своє минуле чи своє ремесло. В основному це були деякі розповіді, що в більшості своїй були й не про нього, а його знайомих. Найбільше мені запам'яталася розповідь про Курта, який був якимось майстром-крадієм, що проникав в чужі будинки та обкрадав їх. За словами Деяна, він обожнював цим займатися, аж поки не вкрав щось, що створило для нього безліч проблем, коли весь злочинний світ Євіанни полював на нього.
Вже потім, щоб не чули Юрія та Ігор, він розповів мені, що його найняли, щоб вбити того Курта. Але він так і не зміг вислідити та спіймати його. Дивно, та в його словах я відчувала якусь чи то повагу, чи може захоплення вміннями того злодія. А ще, здається, щось з його слів було неправдою. Та я не стала показувати своїх здогадок.
За такими розмовами й минув тиждень шляху. Євіанна ставала на горизонті все більшою, а далеко на захід, можна було побачити й Мал, що був просто мініатюрним, якщо порівнювати зі столицею Імперії.
— Заночуємо в таверні? — запитала під вечір Юрія.
— Що таке таверна? — озвучив і моє запитання Ігор.
— Так в Імперії й, наскільки знаю, в Королівстві Пантія, називають корчму. Можливо і ще в деяких країнах використовують цю назву, але я не впевнений, — відповів Деян.
— Ну тоді заночуємо в корчмі, — відповіла я, сподіваючись що цього разу обійдеться без пригод.
Що таверна, що корчма, різниці не було жодної. Все таке ж жадібне до грошей обличчя власника та купа пияків, що оббивали поріг закладу цілодобово. Було тут і ще дещо, що нагадувало попередню корчму: знову була та ельфійка, яку, здається, звали Люцеттою. Відчуття того, що на цьому збіги із тим разом не закінчаться, ставало все сильнішим. Що правда, виглядала вона сумною та мовчки сиділа за пляшкою вина в кутку зали. Мабуть, сьогодні тут ніхто не співатиме.
А тим часом Юрія пішла з Деяном до власника, домовлятися за ночівлю та їжу, а я та Ігор сіли за стіл, очікуючи на них. Народу було не так і багато, половина з яких виглядали як якісь найманці, що, мабуть, збиралися йти в найми до князів. Кому війна, а кому тільки грошей на ній заробити. Хоча, якщо вони вирушали вбивати людей Середземного Ханства, то я тільки рада.
— Сьогодні ночуємо у двох окремих кімнатах, — весело промовила Юрія сівши за стіл. — В кожній по два ліжка, але ніщо не заважає зробити з них одне велике.
— Чому Деян так довго? — запитала я вирішивши проігнорувати натяки подруги.
— Розпитує за новини, — відповіла вона байдуже. — Ти глянь, та ельфійка теж тут. Думаєш, вона якось причетна до того, що сталося раніше?
— Не знаю, навіть не думала про це, — відповіла я та знову поглянула на довговуху. Вона точно була злегка сп'яніла від вина. — Якась вона сумна, може була присутня при тих подіях, але не думаю, що причетна.
Деян сів до нас лише після того, як помічники господаря принесли нам їжу та випивку. Вочевидь, дізнався він від нього немало. Та спершу ми взялися за їжу, нагулявши вдосталь апетиту, а головне — голоду, за останні дні.
Принесли нам звичайну жирну кашу та по декілька шматків м'яса, що теж було непогано. А от вина, до якого я вже почала звикати, не було. Натомість це було якесь пиво, якого я в житті не бачила та не куштувала. На смак воно було просто жахливе, і я повторила за Ігорем, відсунувши його в сторону. А от Деян та Юрія не були такими перебірливими.
Закінчивши з кашею я оглянулася по сторонах, помітивши, що ельфійка вже зовсім заснула прямо за столом, а в декількох столах від неї четверо чоловіків грали в якусь гру. Вони по черзі кидали якісь кубики, а потім обирали когось одного, якому, так само по черзі, били кулаком в лоба, поки той приставляв до нього долоні внутрішньою стороною назовні. Одному не щастило особливо сильно, та і били його, наче навмисно, з усієї сили, що той ледь утримувався, щоб не впасти назад разом зі стільцем.
Трішки поодаль була ще одна компанія із трьох чоловіків та однієї жінки, що були одягнені як наче прямо зараз збиралися в битву. На них були кольчуги, а на грудях сталеві пластини, також вони майже нічого не пили, наче готуючись до чогось. Та і погляди у них були знервовані, особливо коли жінка помітила, що я дивлюся на них та дала знати про це іншим. Я одразу ж вирішила припинити на них витріщатись, щоб не провокувати зайвий раз.
— То що дізнався? — запитала я в Деяна, підсунувши йому своє пиво.
— Каже, що Імперія готується знову захопити колись втрачені землі, але це лише чутки, — прийнявши мій подарунок, промовив Деян.
— Ненайкращий час для цього, особливо якщо враховувати те, що все, крім Великого Лісу та Гномських Гір, колись було землями Імперії, — доречно прокоментувала Юрія.
— Ну так я ж кажу, він вважає це лише чутками, і можливо, що так і є, — відповів він.
— Ще щось, чи ти тільки через це стільки часу там простояв? — запитала я.
— Ще каже, що хтось вбив князя Ладомиру, — промовив Деян, після чого Юрія мигцем поглянула на мене. Вона єдина знала, що це я вбила князя.
— Нам з тебе інформацію треба силою витягувати? — нервово промовила Юрія. — Просто скажи все, що дізнався.
— В околицях, кажуть, вночі щось дивне відбувається. Спершу щось виє, а потім бігає в темряві навколо людей, що вийшли вночі з будинків. Вже знайшли одне тіло.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Узурпація: Євіанна, Erleen Nord», після закриття браузера.