Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

Перібігши через світлофор, Христина повела Тараса в парк. Він, різко зупинившись, рикнув.

— Що мені з тобою робити? — в паніці промовила Христя й відпустила руку.

Він підняв голову й поглянув на Христину. Його зіниці очей були яскраво-блакитними. Тарас підняв руку, і на нігтях з’явилися довгі пазурі.

— Тарасе, ти повинен заспокоїтися, — лагідно промовила Христина. — Я знаю, що ти не скривдиш мене. І я тебе тут не покину.

Тарас, схиливши голову набік, вишкірився й зробив крок. Вона, здригнувшись, затамувала подих, утім, не відступила.

Тендітна дівчина будила в ньому щось таке, що він відчував кожною клітиною тіла, але не міг розуміти головою. Він зараз дивився на неї не людськими очима, а вовчими. Солодкий запах Христини стрімко розійшовся по венах. Швидкий стукіт її серця віддався відлунням. Вовк прискіпливо вивчав її емоції на обличчі. Й не бачив у блакитних дівочих очах презирства чи страху. Щось в Христі захоплювало Тараса на рівні душі та емоцій. Десь глибоко всередині вона заспокоювала його внутрішнього звіра й кликала в душу світло, якого, як він думав, немає взагалі.

Почувши позаду веселих дитячий сміх, Христина озирнулася й побачила, як до них підходила жінка з дитиною. Миттєво наблизившись впритул до Тараса, глибоко вдихнула й, ставши навшпиньки, обійняла його за шию й наполегливо поцілувала.   

Відчувши теплий дотик дівочих вуст, Тарас на кілька хвилин втратив самоконтроль. Провівши кігтем по спині, відчув, як вона в його обіймах затремтіла. Різко відсторонившись від дівчини, захитав головою. Стиснув кулаки, і пазурі пробили йому долоні. Біль повільно повертав його в реальність.

— Пробач, я просто не знала, як тебе заспокоїти, — швидко промовила Христина й, відчувши печіння на спині, намагалася стримано поводитися й не провокувати його, принаймні зараз так точно.

Тарас, скривившись, поглянув на дівчину. Христина, витерши піт із чола, глибоко вдихнула й, відчуваючи тремор у руках, стиснула кулаки. Зіниці його очей стали змінюватися, і через кілька секунд його очі знову стали карими.

— Христино, ти що, навіжена? — крикнув Тарас. — Я міг тебе… поранити.

Христя нахмурилася й, побачивши, як із його долонь тече кров, схопила хлопця за руку. Рани на його шкірі почали повільно заживлятися. Тарас, зціпивши зуби, відвернувся.

— Не відвертайся від мене! — вигукнула Христя й схопила його за підборіддя.

Тарас, насупившись, з-під лоба подивився в очі Христити. Дівчина, стиснувши вуста, підняла голову й прошепотіла:

— Будь ласка. І не лише я себе не можу контролювати. Правда, містере ідеальність?

Тарас широко всміхнувся й, поклавши руку на спину, притиснув до себе. Христя від неочікуваності зойкнула.

— Так, це правда, міс ідеальність.

— Ти раптово втратив контроль, тому що Сергій зробив мені боляче? — прошепотіла у вуста.

— Відьмочка, яка боїться, щоб її не побачили поряд із перевертнем, раптово забула про свої упередження?

 Христина, вдаривши його кулаком у груди, голосно фиркнула. Тарас засмівся й легенько провів рукою по її волоссю.

— А тепер відпусти мене! — сіпнулася.

— Спочатку цілуєш, потім провокуєш, а зараз відпусти?

Христина швидко закліпала й глибоко вдихнула. Поклала долоні на щоки Тараса, і він, відчувши жар, відсахнувся. Дівчина широко всміхнулася.

— Спочатку рятуєш, відповідаєш на мій поцілунок, потім дряпаєш кігтем мою спину. Й погодься, саме поцілунок заспокоїв твою вовчу натуру. А маленька подряпина на моєму тілі заживе. Так що, Тарасе, не варто навіть розпочинати цю розмову.

Обійшовши його, зупинилася й, поглянувши, додала:

— У парку проходила жінка з дитиною. Я не знала, що робити, і тому поцілувала. Й до речі, — похлопала його по плечу, — цей поцілунок був першим і останнім. Утім, я його запам’ятаю.

Тарас хмикнув й, прижмурившись, поглянув на Христю.

— Якщо наступного разу будеш гніватися, я тебе зупиняти не буду, — Христя, поцілувавши його в щоку, додала: — Дякую, що захистив мене від Сергія.

Христина пішла шкутильгаючи. Тарас, озирнувшись, склав руки в кишені й провів поглядом дівчину. Захитавши головою, кілька разів глибоко вдихнув і понуро пішов. Ставши на світлофорі, поглянув на дівчину. Її волосся розвіювалося, і дівчина стрепенулася від холодного пориву осіннього вітру. Тарас підійшов до Христини й скинувши куртку, накинув їй на плечі. Христя, округливши очі від здивування, поглянула на Тараса.

— Мовчи! — швидко промовив Тарас.

Христина, опустивши голову, усміхнулася.