Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

— Це не жіноча… роздягальна! — не запитала, а підтвердила свої слова.

Чоловіки оглянулися й, засміявшись, синхронно кивнули.

— Тоді гарного вам вечора, панове!

Христина не стримала усмішки. Вийшовши з роздягальні, зачинила двері. Почувши стукіт підбор, Христя озирнулася. До неї підійшла адміністраторка й швидко промовила:

— Пробачте, жіноча роздягальна направо!

Христя подякувала й, закинувши рюкзак на плече, пішла. Все, що зараз Христя хотіла, так це утихомирити свої нерви, які вже були на межі грандіозного кіпішу, і розслабитися. А басейн — це ідеальний варіант. Вона не була професіоналом у плаванні, більше аматоркою. Любила воду й відчуття спокою та приливу енергії, яку вона відчувала під час плавання. У кожного своя залежність та методи відновлення енергії. Прийнявши душ, зав’язала високу гульку та переодягнулася в більш зручний одяг. Але радість тривала не довго, адже побачивши в басейні Тараса, швидко хотіла накивати п’ятами, утім, було вже пізно.

— От кого я точно не думав тут побачити, так це тебе! — почувши його голос, Христина зупинилася й озирнулася.

Вода стікала по його обличчю й грудній клітці. Він, поглянувши на неї з-під лоба, всміхнувся.

— Угу, — пробурмотіла й міцно притиснула до грудей речі, ніби вони могли її врятувати від тахікардії, адже серце так швидко забилося в грудній клітці, що подих перехопило.

— Тут місця всім вистачить! — чувши її серцебиття, з усмішкою на вустах промовив Тарас. — Чи ти вже хотіла йти звідси? Якщо що, є інші басейни, не такі глибокі.

Христина глибоко вдихнула. Вдих-видих, і повільно пройшла далі. Відчуваючи його погляд, який ніби пропалював її наскрізь, озирнулася й сказала:

— Відвернися!

Тарас засміявся й відплив до іншого кінця басейну.

«Я ж хотіла лише розслабитися, поплавати в басейні, а зараз відчуваю, ніби я суцільний клубок нервів. І Тарас весь такий… ідеальний. Дай сил не дивитися на нього та не розглядати його тіло. Можливо, втекти? А якщо втечу, він точно подумає, що я якась нажахана. Не дочекається! І взагалі, раніше мені було байдуже, що він може думати. Чому зараз все так раптово змінилося? Це просто якесь знущання й над моєю бурною фантазією, і над гормонами», — подумала про себе Христя.

Скинувши халат та роззувшись, дівчина відчувала себе оголеною, або це вже нерви геть дали збій, і байдуже, що була в закритому червоному купальнику. Швидко зав’язавши високу гульку, оглянулася. Басейн дійсно був великим і, на щастя, Тарас плавав на іншому кінці.

«Ну що ж, чудово!» — подумала про себе Христина й плигнула в басейн.

Відчувши, як вода обволокла її тіло, пропливала кілька метрів і винирнула. Кілька хвилин проходили чудово. Тарас не заважав їй, і вона намагалася триматися від нього якомога далі. Лягла на спину й заплющила очі. Відчувши раптово судому, зойкнула й розплющила очі. Такого ніколи в неї раніше не було, тому паніка зненацька накрила її, і дівчина, хапаючи повітря, почала борсатися у воді. Тіло стало ватним. Руки не слухалися, раптовий біль пронизував ногу. Не втримавшись на поверхні, занурилася. Через кілька секунд, відчувши дотик рук, на коротку мить оглянулася. Тарас, схопивши Христину за талію, підняв доверху. Дівчина, хапаючи повітря, здригнулася всім тілом і поклала руки йому на плечі.

— Судома? — запитав Тарас і витягнув із басейну.

— Так, — прошепотіла. — Такого… раніше ніколи не було.

Христина присіла біля басейну й скривилася. Тарас, присівши поряд, дотягнувся до її волосся й зняв невидимку. Білокурі локони розпалися по плечах дівчини. Тарас, мигцем поглянувши на збентежену Христю, обережно взяв її за ногу. Христина не очікувала такого, тому помітно напружилася.

— Розслабся, — на вустах Тараса з’явилася легка усмішка.

— Чому ти мені допомагаєш? Знову!

— Краще покинути тебе? — хмикнув і, схиливши голову набік, поглянув у вічі Христини.

Дівчина, не втримавшись, засміялася.

— Тоді можеш побути моїм героєм. Знову.

Тарас обережно промасажував її ногу й, взявши невидимку, кольнув у великий палець ноги. Вона заворушила пальцем. Поглянувши на плечі Тараса, очима сковзнула по його тілу й зашарілася. Хлопець, схиливши голову, з-під лоба поглянув на дівчину й повернувся боком. Помітивши на його боці опік, примружилася.

— Що це в тебе за опік?

Тарас, стиснувши вуста, різко відсторонився.

— Немає різниці, — відвернувся.

Христя подумала про найгірше. У голові винирнули кадри з лісу. Вогонь… страх… вовки.

— Ні, ти помиляєшся. Для мене є різниця, — фиркнула Христя. — Через це запитую, що це за опік?

Христина схилилася й дотягнулася рукою до Тараса. Він, схопивши її за руку, різко промовив:

— Я сказав, немає різниці.

Христя вирвала з його руки долоню й, похитнувшись, знову впала в басейн. Тарас, закотивши очі, плигнув слідом за нею. Обхопивши дівчину за талію, притиснув до себе, і вони винирнули. Христя, захитавши головою, однією рукою торкнулася до його плеча, а іншою — до боку. Відчувши жар на кінчиках пальців, відсахнулася.