Читати книгу - "Салимове Лігво"

— Сюзен?

— Що?

— Бережи себе. Прошу.

Після того як вона відімкнулася, він поклав слухавку на важіль і задивився у телевізор, майже не бачачи комедії з Доріс Дей і Роком Гадсоном, яка починала там розгортатися[203]. Він почувався голим, беззахисним. У самого нього не було хреста. Очі його заблукали до вікон, які нічого не показували, крім темряви. В душу вповзав той старий, дитинячий страх темряви, і він знову почав тупитися очима в телевізор, де Доріс Дей у пінній ванні купала кошлатого собаку, і боятись.

  11

Окружний морг у Портленді — це холодне, стерильне приміщення, цілком облицьоване зеленими кахлями. Підлоги і стіни помірно-зеленого кольору, а стелі світліші. По стінах тут ідуть рядами квадратні дверцята, що нагадують великі автоматичні камери схову на автобусних станціях. Довгі паралельні флуоресцентні трубки заливають усе це холодним, нейтральним світлом. Інтер’єр навряд чи надихаючий, але невідомо, щоби на це коли-небудь скаржився бодай-хтось із клієнтури.

За чверть до десятої того суботнього вечора двоє санітарів завозили туди накритий простирадлом труп якогось молодого гомосексуаліста, застреленого в одному з барів середмістя. Це був перший жмур, якого вони отримали того вечора; смертельні жертви автодорожніх аварій зазвичай надходили між першою і третьою годинами ночі.

Бадді Баскомб якраз був дістався до середини анекдоту про француза та вагінальний спрей-дезодорант, аж раптом він замовк посеред речення і вирячився на дверцята шафок у ряду M-Z. Двоє з них стояли відчинені. Полишивши нового прибульця, вони з Бобом Ґрінберґом притьмом поспішили туди. Бадді поглянув на бирку на перших відчинених дверях, а Боб пішов до наступних.

ТІББІТС, ФЛОЙД МАРТІН

Стать: Ч.

Прийнято: 4/10/75

Розтин призн.: 5/10/75

Підписант: Дж. М. Коді, доктор медицини

Бадді смикнув за ручку всередині камери, і на своїх безшумних роликах викотилася стільниця.

Порожня.

— Гей! — гукнув йому Ґрінберґ. — Ця йобана штука порожня. Чиї б це не були жарти…

— Я весь час сидів на рецепції, — сказав Бадді. — Повз мене ніхто не проходив. Заприсягтися можу. Це мусило статися на зміні Карті. Яке там ім’я на тому?

— Мак-Дуґалл, Рендалл Фрейтас. Що означає абревіатура нем.?

— Немовля, — глухо промовив Бадді. — Ісусе Христе, гадаю, ми в халепі.

  12

Щось його розбудило.

Він нерухомо лежав у цокочучій темряві, дивлячись у стелю.

Ніби звук. Якийсь звук. Але будинок стояв мовчазним.

І ось воно знову. Дряпання.

Марк Петрі перевернувся в ліжку і глянув на вікно, і там крізь шибку на нього дивився Денні Ґлік — шкіра могильно-бліда, очі червонясті й дикі.

Якась темна субстанція була розмазана по його губах і підборіддю, а коли Денні помітив, що на нього дивиться Марк, він усміхнувся, показавши свої вирослі лячно дов­гими й гострими зуби.

— Впусти мене, — прошепотів голос, і Марк не був певен, чи ці слова дійсно війнули в темному повітрі, чи лише в його голові.

Він усвідомив, що йому страшно — його тіло втямило це раніше за мозок. Ніколи раніше йому не було так страшно, навіть коли він плив назад від буя на Попем-пляжі[204] і думав, що вже ось-ось потоне. Розум Марка, у тисячі сенсів досі ще дитячий, зробив точний висновок щодо його становища за лічені секунди. Йому загрожує дещо більше, ніж втрата життя.

— Впусти мене, Марку. Я хочу погратися з тобою.

Цьому огидному страховиську не було за що триматися за вікном; кімната Марка містилася на другому поверсі і там не було карниза. Та все ж таки воно якось висіло в повітрі… чи, може, чіплялося там за ґонтини, немов якась загадкова комаха.

— Марку… Я нарешті прийшов, Марку. Будь ласка…

Звичайно. Ти мусиш запросити їх до себе. Він знав це зі своїх журналів про монстрів, тих, що, як боялася його мати, можуть йому зашкодити або якимсь чином його збочити.

Він вибрався з ліжка і ледве не впав. Тільки тоді він зрозумів, що «переляк» — надто м’яке слово для цього. Навіть «жах» не передавало того, що він відчував. Бліде обличчя за вікном намагалося усміхатися, але занадто довго воно пролежало в темряві, щоб пам’ятати, як саме це робиться. Те, що бачив Марк, було якоюсь смиканою гримасою — кривавою маскою трагедії.

Проте якщо дивитися в очі, стає вже не так погано. Якщо дивитися в очі, вже більше не так страшно, і розумієш, що тобі лише треба відчинити вікно й сказати: «Заходь, Денні», і тоді тобі зовсім перестане бути страшно, тому що ти станеш заодно з Денні, і всіма ними, і одним з них. Ти станеш…

Ні! Отак-от вони людей і захапують!

Він відвернув очі, і для цього знадобилася вся його сила волі.

— Марку, впусти мене! Я наказую! Він це наказує!

Марк знову рушив до вікна. Не було на те ради. Неможливо було противитися цьому голосу. З його наближенням обличчя злобного малого хлопчика по той бік шибки почало смикатися й гримасувати від жаги. Нігті, чорні від землі під ними, дряпали скло.

Придумай щось. Мерщій! Мерщій!

— Коваль, — хрипко прошепотів він. — Коваль кулю кував, кував і перековував. Стовпи пхає та штовхає — привидів бачить, марно всіх запевняє.

Денні Ґлік просичав йому:

— Марку! Відчини вікно!

— Стоїть піп на копі…

— Вікно, Марку, він це наказує!

— …копа під попом, піп під ковпаком.

Марк слабшав. Цей шепітливий голос прозирав крізь його барикаду і цей наказ був невідхильним. Погляд Марка впав на його стіл, заставлений фігурками монстрів, тепер таких лагідних і дурненьких…

Раптом його очі вчепилися за певну частину колекції і злегка вибалушилися.

Ту, де пластиковий упир ішов через пластикове кладовище і один з надгробків там мав форму хреста.

Без паузи на роздуми чи розважування (і те, й інше затримало б якогось дорослого — його батька, наприклад — і разом погубило б його) Марк ухопив хреста, міцно затиснув його в кулаку і голосно промовив:

— Тоді заходь.

Обличчя Денні налилося підступним тріумфом. Вікно сковзнуло вгору, Денні вступив у кімнату і ступив два кроки вперед. Віддих з його відкритого рота був смердючим поза межами опису: тхнуло розритою могилою. Холодні, риб’ячо-білі руки опустилися Марку на плечі. Голова нахилилася набік, по-собачому, верхня губа задралася вгору, оголивши ті блискучі різці.

Марк люто змахнув навідліг своїм пластмасовим хрестом, припечатавши ним Денні Ґліка по щоці.

Крик того був жахливим, потойбічним… і беззвучним. Він відлунював тільки в коридорах Маркового мозку і залах душі. Тріумфальна усмішка на губах Ґлік-істоти перетворилася на зяючу гримасу страждання. Дим ринув з блідої плоті, і лише на якусь мить перед тим як ця істота, вивернувшись, відскочила і напіввипірнула, напіввипала з вікна, Марк відчув, що та плоть розвіюється, мов дим.

А потім усе скінчилося, ніби нічого й не було.

Але на якусь мить його хрест спалахнув лютим світлом, немов у ньому загорівся якийсь внутрішній дріт. Потім воно розтануло, залишивши по собі лише блакитний післяобраз перед Марковими очима.

Крізь ґратки в підлозі він почув виразне «клац» лампи у нижній спальні і голос батька:

— Що це в біса було?

  13