Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

Закінчивши всі свої справи, я попрямувала до Житлових помешкань. Треба було підготуватися до Тренування. Слава Богу, дорогою я нікого не зустріла. Мене з'їдали суперечливі почуття: мені хотілося когось ударити і в той же час когось обійняти.

«Добре, що перша частина мого бажання скоро здійснитися! Тренування — це те, що мені зараз потрібне. Адреналін та біль! О, так!»

Ебба сиділа у кімнаті. Із нею щось було не так. Ніс червоний, під очима круги, вся спітніла.

Я підійшла до малої, але вона швидко відскочила від мене.

— Не підходь! — прогарчала вона.

Я відсахнулася та насторожено подивилася на дівчину.  Вже спокійніше вона додала:

— Не знаю, що зі мною… Мій настрій постійно змінюється! То я всіх ненавиджу, то гори готова згорнути, щоб усіх ощасливити. Хоча частіше, напевно, все-таки готова комусь зламати ніс, — сумно посміхнулася вона.

— Тобі треба до Лазарету! — обережно промовила я. — Хочеш, відведу тебе туди?

Мала звела на мене очі. Вони були сповнені сліз.

— Пробач мені, Ріко!

— За що? — не зрозуміла я. В цей момент Ебба накинулася на мене та повалила на підлогу. Вдарити мене вона не встигла, тому що я в якусь мить опинилась на ній, притискаючи все її тіло до підлоги.

У цей момент у кімнату зайшла Бетті. І, побачивши як ми боролися на підлозі, кинулася на допомогу. Мабуть вигляд Ебби з перекошеним від люті обличчям і мене, яка намагалася втримати її, розставив усі крапки над «і». Бетті допомогла мені притиснути Еббу до підлоги сильніше.

— Що з нею? — прокричала білявка.

— Не знаю! — крикнула я у відповідь. — Ми розмовляли, а потім… Вона стрибнула на мене!

Бетті злякано подивилася на Еббу.

— Раніше..? — почала здивовано.

— Ні! — замотала я головою, зрозумівши її питання заздалегідь.

Білявка ще пару секунд дивилася на Еббу, а потім, крикнувши мені: «Тримай її!», схопилася і кинулася до своєї шафи. Я не могла одночасно спостерігати за Бетті та утримувати малу, тому пропустила той момент, коли білявка щось взяла з шафи. Коли вона з'явилася за мить біля мене, щось  було затиснуте в її руці.

— Що це?  — злякано запитала я.

— Повір, це їй допоможе! — випалила Бетті.

Я насторожилася, але вибору зараз не було, тому кивнула. Бетті попросила затиснути голову Ебби сильніше, щоб вона не сіпнулася. Я стиснула голову дівчинки, якнайсильніше, але та все ще намагалася крутитися. Білявка доклала якийсь дивний металевий предмет циліндричної форми до вуха малої.  Та завила і, сіпнувшись, завмерла. Її очі повільно заплющились, руки розтулилися, і вона опала.

— Що ти з нею зробила? — жахнулася я.

— Не турбуйся! Вона просто спить! — швидко спробувала заспокоїти мене Бетті.

Я подивилася на Еббу, вона справді ніби спала: груди спокійно здіймалися, зіниці бігали.

— Що це? — кивнула на незрозумілий предмет у руці Бетті.

Білявка спантеличено подивилася на мене, потім на нього. Вона мовчала.

— Бетті! — гукнула її я.

Дівчина знову глянула на мене. У її очах була паніка. 

– Що в тебе в руці? — спокійно спитала я. — І як ти заспокоїла Еббу?

Бетті злякано дивилася на мене.

— Поклянись, що нікому не розкажеш! — тихо промовила вона.

Я насторожилася.

— Розкажу що?

— Про те, що я тобі зараз скажу...  Поклянись, що це залишиться між нами! — наполегливо промовила Бетті.

— Обіцяю! — знизала плечима.

— Поклянись! — голосно вигукнула білявка.

Я хотіла посміхнутися, але її надто серйозний погляд змусив мене вимовити:

— Клянуся всім найдорожчим для мене!

Бетті полегшено видихнула, а потім тихо промовила:

— Я відключила її емоції…

— Що ти зробила?

— У неї зараз період Становлення. Її емоції зашкалюватимуть… — Бетті перевела погляд на малу, яка мирно спала. — Ніколи б не подумала, що це Ебба… — пробурмотіла тихо. — Вона така... слабка...

— Що означає «період становлення»? — перервала її роздуми я.

Бетті зам'ялася.

— Напевно, я не зможу все пояснити правильно... Але впевнена, що Ебба є однією з нас! — Мабуть, на моєму обличчі відразу відобразилося стільки емоцій, що дівчина злякано додала: — Все добре, Ріко! Це нормально!

— Хто ви такі? — гнівно випалила я. 

Бетті нервово проковтнула.

— Говори!

— Ми не такі, як усі! Ми інші…

— Не такі як всі? Що це означає? Чому ви інші?

— Ріко, я обіцяла... Я дала слово! — заголосила білявка.

— Говори! — я закипала.

— Ріко, я не можу... Я обіцяла...

— Та ви дістали зі своїми обіцянками! Або зараз ти скажеш мені, що тут, чорт забирай, відбувається… Або… — замовкла. Потім глибоко вдихнувши, я тихо сказала: — Начальнику Колонії, думаю, буде дуже цікаво дізнатися про цю твою штучку… і про те, що ви з  Редом робили у Кабінеті Історії! — зловтішно посміхнулася я.

— Ти шантажуєш мене?

— Як хочеш, так і думай! — усміхнулася я. — Але ти відповиш на мої запитання!

— Може краще Ред... — почала було Бетті.

— Ні! Ніякого Реда, чи ще когось! Ти розкажеш мені все зараз!

Дівчина зітхнула.

— Ця штука називається «деактиватор»… За допомогою нього можна блокувати емоції.

— Звідки він у тебе?

— Мені його дали...

— Хто?

— Я не можу…

— Бетті!  – різко промовила я.

— Батько Реда! — майже вигукнула вона.

— Навіщо? Навіщо блокувати емоції?

— Ріко, я всього не знаю… Це правда… Щира правда… якщо ти не помітила, Ред не дуже шанує мене… Він вважає мене недалекою… Але ми в одній зв'язці… І він нічого не може з цим поробити…

— Навіщо батько Реда дав це тобі? — наполегливо промовила я, кивнувши на деактиватор.

— Ми знаємо, що є ще такі, як ми...

— Інші? — запитала я трохи здивовано. Вона кивнула головою. — Такі, як Пат, наприклад?

Тепер прийшла черга Бетті здивуватися.

— І давно ти знаєш про нього?

— Ні! — байдуже відповіла я. — Ти теж передаєш думки?

— Ні, — замотала вона головою. — Ми всі індивідуальні. Повторень не було.