Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

Шість місяців потому

Аріелла Віндор

– Ну що всі в зборі? – я ходила подвір’ям, намагаючись оглянути чи все в порядку.

– Ортел запізнюється, та і ректора я не бачив. Мої батьки, до речі, теж не поспішають, – відчитався Ріеро.

Останнім часом він ходив за мною по п’ятах, а якщо його не було поруч, то обов’язково був хтось інший з бойовиків. Відколи я мало не померла (до речі вже вдруге), мене не залишають ні на мить.

– Може ти посидиш? – не вгамовувався Ріеро.

– Ріеро, зі мною все в порядку! Я не хвора.

– Люба, заспокойся, все буде добре, – поряд з’явився Ріхтер і обійняв мене.

– Яке добре? Он Ігнесси з Міхелем ще немає, та і Ортел не поспішає! Про Рагнара з дружиною я взагалі мовчу, – бурчала я. – Вони хоч би на кінець церемонії з'явилися!

– Арія, все пройде просто чудово.

– Якби ж то. Ой, – я схопилася за живіт, який вже було помітно.

– Відпочинь, – попросив чоловік, відводячи мене у будинок.

Сьогодні був визначний день. Я приймала силу роду, і тому хотіла, щоб все пройшло як годиться.

Покликали лише найближчих, але виявилося, що в Академії найближчих стало досить багато. Тут були мої батьки та батьки Ріхтера, Афіна, Рагнар зі своєю дружиною, який до речі тепер був королем, Ігнесса з Міхелем та весь курс бойовиків, які тепер завжди знаходилися поруч. Урос теж був, але в такому натовпі він не поспішав з’являтися, чекав потрібного моменту.

– А Іррида прийде? – я знову почала нервувати.

– Арія, прийде! Як же без неї.

– Це добре, – заспокоїлася я.

Я не могла спокійно лежати, тому вийшла на балкон, і звідси спостерігала за приготуваннями. Ріхтер як завжди був поруч, і ніжно обіймав мене зі спини.

За пів року багато чого змінилося. Як тільки загоїлися мої рани, я повернулася до зцілення аури. Довгі два місяці кропіткої роботи були варті того. Тепер з моєю аурою було все в порядку, і я більше не мала труднощів з магією.

Навчання в Академії я продовжила, але тепер на факультеті зіллєваріння. Після випадку в печері я помітила, що бойовики на практичних заняттях почали уникати тренувань зі мною, і я все частіше відсиджувалася на трибунах. Я навіть гадала, що це все влаштував мій чоловік. Але коли стало відомо про вагітність, бойовики взагалі відмовилися зі мною тренуватися, натомість стали постійно мене оберігати. Не бачачи іншого виходу я наполягла на переході на інший факультет. Ріхтер, хоч і не мав відношення до поведінки бойовиків, був безмежно радий, що я буду зайнята тепер зіллями.

До речі сам Ріхтер нарешті зайняв місце декана бойового факультету. І тепер всі курси бойовиків мають гарний вишкіл, і стоять горою один за одного.

– Ріхтер! А що Ріеро робить біля Афіни? – я помітила свою сестру у компанії синьоволосого дракона.

– Арія... – зам’явся дракон.

– Ріхтер! Що відбувається? – загарчала я не гірше дракона.

– Афіна подобається Ріеро.

– Що? Він знає що їй лише сім!

– Арія! Ну звичайно знає. Він не заподіє їй шкоди, просто не зможе.

– Що ти цим хочеш сказати?

– Схоже, що вона його істинна.

– Так рано? – здивовано глянула на чоловіка. – Стривай, то ось чому ти перестав мене ревнувати до Ріеро!

– Так, – посміхнувся чоловік.

– Але ж вони ще діти! – не вгамовувалася я.

– Повір, вони дочекаються до свого повноліття, обоє.

– Що ж це добре. До того ж Афіні схоже подобається Ріеро, – зі здивуванням відмітила я, спостерігаючи за сестрою. – Хоч вона і не має родової магії, але чоловік дракон це ж зовсім непогано.

Ріхтер засміявся.

– Що? – не зрозуміла я.

– Добре що ти оцінила, що чоловік дракон це зовсім непогано.

– Арішка, вже всі зібралися, можемо починати! – Урос несподівано з’явився на поручнях балкону.

– Що і Рагнар прийшов? – здивувалася я.

– І він, і Ортел, і ректор з дружиною. Вже навіть Іррида чекає.

– Тоді йдемо. Не добре заставляти богиню чекати. Дякую, Ур.

Коли ми вийшли з будинку я відмітила, що вже помітно стемніло, і на подвір’ї загорілися магічні вогники.

На галявині яку ми обрали для церемонії за час моєї відсутності все підготували і усі гості стояли напівколом в очікуванні мене. В центрі галявини розмістилася магічна арка та жертовний камінь, біля якого і чекала Іррида.

– Рада що в тебе все добре, – промовила богиня, оглядаючи мене. – Я знала, що ти витримаєш всі випробування.

В руках богині з’явився ритуальний кинджал, який вона передала мені. Я зробила поріз і перші краплі крові потрапили на камінь.

– Духи роду Віндор, прийміть мій дар, – я сильніше стиснула кулак і кров полилася швидше, забарвлюючи жертовний камінь.

Камінь охопило синє сяйво і кров увібралася в його поверхню.