Читати книгу - "Скорочено Іліада"

Міфи більшості народів — це міфи насамперед про богів. Міфи Давньої Греції — виняток: у більшої і кращої частини їх розповідається не про богів, а про героїв. Герої — це сини, онуки і правнуки богів від смертних жінок; вони здійснювали подвиги, очищали землю від чудовиськ, карали лиходіїв і тішили свою силу в міжусобних війнах. Коли Землі стало від них важко, боги зробили так, щоб вони самі перебили один одного в самій великій війні — Троянської: "... і біля стін Іліона / Плем'я героїв загинуло — здійснилася Зевсова воля".

"Іліон", "Троя" — дві назви одного й того ж могутнього міста в Малій Азії, біля берега Дарданелл. По першому з цих імен велика грецька поема про Троянської війни називається "Іліада". До неї в народі існували тільки короткі усні пісні про подвиги героїв на кшталт билин або балад. Велику поему з них склав легендарний сліпий співак Гомер, і склав дуже майстерно: вибрав тільки один епізод із довгої війни і розгорнув його так, що в ньому відбився весь героїчний вік. Цей епізод — "гнів Ахілла", найбільшого з останнього покоління грецьких героїв.

Троянська війна тривала десять років. У похід на Трою зібралися десятки грецьких царів і вождів на сотнях кораблів з тисячами воїнів: перелік їхніх імен займає в поемі кілька сторінок. Головним вождем був найсильніший з царів — правитель міста Аргос Агамемнон; з ним були брат його Менелай (заради якого і почалася війна), могутній Аякс, палкий Діомед, хитромудрий Одіссей, старий мудрий Нестор та інші; але самим хоробрим, сильним і спритним був юний Ахілл, син морської богині Фетіди, якого супроводжував друг його Патрокл. троянцями ж правил сивий цар Пріам, на чолі їхнього війська стояв доблесний син Пріама Гектор, при ньому брат його Паріс (через якого і почалася війна) і багато союзників з усієї Азії . Самі боги брали участь у війні: троянцям допомагав сребролукій Аполлон, а грекам — небесна цариця Гера і мудра войовниця Афіна. Верховний же бог, громовержець Зевс, стежив за битвами з високого Олімпу і вершив свою волю.

Почалася війна так. Справлялася весілля героя Пелея і морської богині Фетіди — останній шлюб між богами і смертними. (Це той самий шлюб, від якого народився Ахілл.) На бенкеті богиня розбрату кинула золоте яблуко, призначене "чудової". Через яблука засперечалися троє: Гера, Афіна і богиня любові Афродіта. Зевс наказав розсудити їх спір троянському царевичу Паріса. Кожна з богинь обіцяла йому свої дари: Гера обіцяла зробити його царем над усім світом, Афіна — героєм і мудрецем, Афродіта — чоловіком одній з найкрасивіших жінок. Паріс віддав яблуко Афродіті. Після цього Гера з Афіною і стали вічними ворогами Трої. Афродіта ж допомогла Парісу звабити і відвезти до Трої красиву з жінок — Олену, дочка Зевса, дружину царя Менелая. Колись до неї залицялися кращі богатирі з усієї Греції і, щоб не пересваритися, змовилися так: нехай сама вибере, кого хоче, а якщо хто спробує відбити її в обранця, всі інші підуть на нього війною. (Кожен сподівався, що обранцем буде він.) Тоді Олена вибрала Менелая; тепер же її відбив у Менелая Паріс, і всі колишні її женихи пішли на нього війною. Тільки один, наймолодший, не сватався до Олени, не брав участі в загальному договорі і йшов на війну тільки для того, щоб блиснути доблестю, явити силу і здобути славу. Це був Ахілл. Так щоб як і раніше ніхто з богів не втручався в битву. Троянці продовжують свій натиск, на чолі їх — Гектор і Сарпедон, син Зевса, останній з синів Зевса на землі. Ахілл з свого намету холодно спостерігає, як біжать греки, як підступають троянці до самого їхнього табору: ось-ось вони підпалять грецькі кораблі. Гера з висоти теж бачить втечу греків і в розпачі вирішується на обман, аби відвернути суворе увагу Зевса. Вона постає перед ним у чарівному поясі Афродіти, збудливу любов, Зевс спалахує пристрастю і з'єднується з нею на вершині Іди; золота хмара огортає їх, а земля навколо розцвітає шафраном та гіацинтами. За любов'ю приходить сон, і, поки Зевс спить, греки збираються з духом і припиняють троянців. Але сон недовгий; Зевс прокидається, Гера тремтить перед його гнівом, а він каже їй: "Умій терпіти: все буде по-твоєму і греки переможуть троянців, але не раніше, ніж Ахілл втихомирить гнів і вийде в бій: так обіцяв я богині Фетіді".

Але Ахілл ще не готовий "скласти гнів", і на допомогу грекам замість нього виходить один його Патрокл: йому боляче дивитися на товаришів у біді. Ахілл дає йому своїх воїнів, свої обладунки, яких звикли боятися троянці, свою колісницю, запряжену віщими кіньми, які вміють говорити і пророкував. "Відбий троянців від табору, спаси кораблі, — говорить Ахілл, — але не захоплюйся переслідувань, не піддавай себе небезпеці! О, хай би загинули всі і греки і троянці, — ми б з тобою одні удвох оволоділи б Троєю!" І справді, побачивши зброю Ахілла, троянці здригнулися і повернули назад, і тоді-то Патрокл не втримався і кинувся їх переслідувати. Назустріч йому виходить Сарпедон, син Зевса, і Зевс, дивлячись з висоти, коливається: "Не врятувати чи сина?" — А недобра Гера нагадує:

"Ні, хай здійсниться доля!" Сарпедон валиться, як гірська сосна, навколо його тіла закипає бій, а Патрокл рветься далі, до воріт Трої. "Геть! — Кричить йому Аполлон, — не судилося Трою взяти ні тобі, ні навіть Ахіллові". Той не чує, і тоді Аполлон, огорнувшись хмарою, вдаряє його по плечах, Патрокл позбавляється сил, упускає щит, шолом і спис, Гектор завдає йому останній удар, і Патрокл, помираючи, каже: "Та й сам ти впадеш від Ахілла!"

До Ахілла долітає звістка: Патрокл загинув, в його, ахіллових, обладунках красується Гектор, друзі насилу винесли з битви мертве тіло героя, що тріумфує троянці переслідують їх по п'ятах. Ахілл хоче кинутися