Читати книгу - "Північна Одіссея"

Джек Лондон

ПІВНІЧНА ОДІССЕЯ

Новели

Художники-оформлювачі Б. П. БУБЛИК, В. А. МУРЛИКІН

НОВЕЛІСТИКА ДЖЕКА ЛОНДОНА

За радянських часів Джека Лондона читали чи не найбільше з усіх західних письменників XX століття. Його твори перекладалися всіма мовами «братніх народів» і видавалися величезними накладами; лише в Україні зібрання його творів (доволі повні) виходили двічі. У середині минулого століття Захід буквально приголомшило те, що, виданий великим тиражем, російський багатотомник Лондона був розкуплений за п'ять днів; цей факт навіть потрапив до «Британіки». Західному світу годі було зрозуміти тодішню потребу жителів Союзу в якісній перекладній літературі, хоча б відносно сучасній. Адже тоді перекладали і, тим паче, суттєво тиражували ідеологічно співзвучні твори, серед яких не так-багато відповідало високохудожньому рівню. Виходець із соціальних низів, в юності пролетарій, соціаліст і революціонер, Лондон пройшов «ідеологічний добір», а певні «суперечності його світогляду» піддавалися ретушуванню. За останні десятиліття перекладацька і видавнича політика суттєво змінилася, змінився і читацький загал: відбулося його розшарування, та й скорочення, спричинене змінами в розважально-інформаційному просторі. Проте Джек Лондон зберіг своє місце серед читацьких улюбленців. Можливо, в цьому плані його доля у нас навіть щасливіша, ніж на батьківщині, де він лише один з письменників зі шкільної програми. Та існують й інші форми прояву зацікавленості творчими постатями, зокрема наукова, і тут картина діаметрально протилежна.

На противагу нечисленним працям, зазвичай у жанрі «нарису життя і творчості», що з'являлися ще на радянському просторі, в Америці із середини XX ст. розпочинається справжній науковий бум довкола Джека Лондона, який триває й досі. З'явилися десятки монографій, не кажучи про розвідки, де його творчість вивчається в різних аспектах і з різних точок зору — жанрової, стильової, соціософської, етнографічної, тендерної та ін. У результаті кропіткої роботи уточнені біографічні факти й оновлена бібліографія його праць, перевидані статті, що публікувалися у малих періодичних виданнях, зібрані інтерв'ю та листи, упорядковані та оприлюднені висловлювання з оцінками його творчості колег-письменників, а нещодавно побачило світ і повне зібрання його поезій. Спершу цей спалах наукового інтересу до творчості письменника виглядав досить неочікуваним, бо не встиг він піти із життя, як критики списали його твори до архіву розважальної літератури. Скоріш за все, це відбулося тому, що Лондон писав у час формування нової художньої парадигми, яка втілилася у творчості його наступників: Френсіса Скотта Фіцджералда, Вільяма Фолкнера, Ернеста Гемінґвея, Джона Дос Пасоса, Томаса Вулфа та інших; саме на них критика й зосередила свою увагу. Сучасні ж дослідники «повертають борги» Лондонові, демонструючи, наскільки письменницька генерація 1920-х років завдячує йому. Складається враження, що академічна Америка озирнулась і побачила, що оминула увагою одного зі своїх геніїв і тепер завзято надолужує втрачене.

Народився Джон Гріффіт Лондон 12 січня 1876 року у Сан-Франциско. Він був позашлюбним сином Флори Веллман, дівчини із збіднілої родини колись заможних хліботорговців, і самозваного професора астрології Джона Чані, за свідченням сучасників, людини непересічної ерудованості, яка прекрасно володіла словом. Своїм письменницьким хистом Джек Лондон, очевидно, мав завдячувати батькові, який, проте, до кінця життя своє батьківство заперечував. Ім'я і родину хлопцеві дав робітник і фермер Джон Лондон, який одружився з матір'ю Джека невдовзі після появи майбутнього письменника на світ і замінив йому батька. Матеріально забезпеченою родина Лондонів не була, а на той час, коли Джек підріс, і зовсім потерпала від злиднів. Тому йому рано довелося почати працювати: в одинадцять років він розносить газети, паралельно навчаючись у початковій школі, а з тринадцяти йде на консервну фабрику, де робочий день тривав одинадцять годин.

Це було безрадісне голодне дитинство, про яке письменник згодом висловився так: «Що я відчував і думав тоді, що я відчуваю і думаю тепер — вам не зрозуміти. Голод! Голод! Голод! Відтоді, коли я стягнув той єдиний кусок м'яса, я не знав іншого поклику, крім поклику шлунка, і сьогодні, коли я чую й більш високий поклик, — усе, як і тоді, затьмарює відчуття голоду». Не раз йому доводилося зазнавати його й пізніше, аж до того часу, коли він став відомим письменником. До речі, це «відчуття» виразно позначилося на його оповіданнях — не тільки із життя дикої Півночі чи залежних від примх природи південних островів, але й сучасного міста.

Найбільшою відрадою Лондона-підлітка було читання книг, до нього він приохотився ще з раннього дитинства. Систематичної освіти він не здобув, вона обмежилася початковою школою, далі довелося постійно займатися заробітками, щоб підтримувати сім'ю, яка бідувала. Отже, освіту Джек Лондон в основному здобував самотужки, шляхом постійного й безсистемного читання. Цим, як і багатьма обставинами біографії й рисами творчості, її яскравою своєрідністю, він нагадує двох інших великих письменників першої половини XX століття, вихідців із соціальних низів — Максима Горького й Кнута Гамсуна. Щоправда, до школи він повернувся у дев'ятнадцятилітньому віці, вже після публікації першого оповідання «Тайфун біля японських берегів», гостро усвідомивши необхідність освіти, але провчився лише один рік. У 1896 році він вступив до Каліфорнійського університету в Берклі, але й там залишався недовго.

У біографії молодого Лондона вловлюється певний ритм: періоди механічної виснажливої праці чергуються з періодами мандрів і пригод, до яких спонукала його романтично-авантюрна вдача. Консервна фабрика змінювалася «устричним піратством», службою в рибальському нагляді і врешті наймом на шхуну, що вирушала до берегів Японії і Берингового моря на промисел морських котиків, загалом, морськими пригодами. Повернувшись до Сан-Франциско 1893 року, він знаходить роботу на джутовій фабриці, потім стає кочегаром на електростанції — і знову тікає, тепер уже на «велику дорогу», до пригод на суші. Щоб легше було мандрувати, він приєднується (тоді ще не з ідейних міркувань) до «Армії Келлі», своєрідної «ходячої петиції» на підтримку проекту створення робочих місць для безробітних, яка відправлялася з Каліфорнії до Вашингтона. Коли ця «армія» розсіялася, Джек Лондон перетворився на бродягу-одинака, проїхав три тисячі миль залізницями США і Канади, побував у в'язниці за бродяжництво. Про все це згодом він розповість у серії нарисів «Дорога» (1907–1908). В юності майбутньому письменникові доведеться двічі побувати в тюрмі, вдруге — за агітаційні виступи, та це буде згодом, коли він захопиться ідеями соціалізму.

Під час цих мандрів у Лондона визріває тверде рішення: ніколи не повертатися до грубої роботи. Він знає напевно: окрім фізичної сили, він наділений неабияким інтелектом і силою уяви. Тепер у літературі він бачить своє покликання