Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

ДЖЕФФ ЛІНДСІ

Книга друга

НІЖНО ВІДДАНИЙ ДЕКСТЕР

(Dearly Devoted Dexter)

неофіційний переклад з англійської на українську мову

Полісся, травень 2015 року

всі права належать автору Джеффу Ліндсі

Про автора

Джефф Ліндсі (англ. Jeff Lindsay) — американський письменник, що прославився своїм творінням, Декстером Морганом, — улюбленцем багатьох країн і жінок.

Джефф Ліндсі насправді є псевдонімом Джеффрі Фрьойндліха (англ. Jeffry P. Freundlich). Джефф, як і його персонаж, народився в Маямі, штат Флорида, що на півдні США, 14 липня 1952 року. Одружений на племінниці Ернеста Хемінгуея — Хіларі. Закінчив безліч коледжів, курсів, лекцій. Вчився і на літературному, і на театральному, і на кулінарному факультетах.

Дебютна книга «Darkly Dreaming Dexter» вийшла в США в липні 2004 року. Друга книга із серії — «Dearly Devoted Dexter», вийшла в 2005 році.

Також за серією книг про Декстера Моргана був знятий серіал під назвою «Декстер», перший сезон якого вийшов на телеканали 2006 року та набув великої слави від прихильників.

Вміст

Подяки

Глава 1

Глава 2

Глава 3

Глава 4

Глава 5

Глава 6

Глава 7

Глава 8

Глава 9

Глава 10

Глава 11

Глава 12

Глава 13

Глава 14

Глава 15

Глава 16

Глава 17

Глава 18

Глава 19

Глава 20

Глава 21

Глава 22

Глава 23

Глава 24

Глава 25

Глава 26

Глава 27

Глава 28

Глава 29

Епілог

Подяки

Навіть приблизно нічого з цього не було б можливо без Хіларі.

Я також хотів би подякувати Хуліо, «Broccolis», Диякону та Ейнштейну, а ще, як завжди, Беару, Пуку та Тінкі.

Крім того я в боргу перед Джейсоном Кауфманом за його мудру і стійку направляючу руку, та перед Ніком Еллісоном, який надав цій праці такого важливого ефекту.

ДЛЯ ТОММІ І ГАСУ,

ЯКІ, БЕЗУМОВНО, ЧЕКАЛИ ДОСТАТНЬО ДОВГО

Глава 1

Знову той місяць: підвішений так низько і так повніюче над тропічною ніччю, — він взиває серед згущених хмар до тремтячих вух любого, давно відомого голосу в пітьмі, — Темного Мандрівника, — який зручно розташувався на задньому сидінні «Доджа Кей», що належав гіпотетичній душі Декстера.

Той негідницький місяць, той лиховісний крикливий Люцифер, закликаючи через порожнє небо до темних сердець нічних монстрів під ним, заохочуючи їх до своїх веселих майданчиків для ігор. Місяць закликав, — насправді отого самого монстра, що сховався прямо там, за олеандром, та мав на собі тигрові смуги від місячного світла, які линули на нього через листя, — до всіх його відчуттів, що були просто за межами норми, оскільки він очікував лишень одного вірного моменту, аби вискочити із тіні. Декстер в темряві прислуховувався до жахливих нашіптуючих пропозицій, які бездиханно пробивалися до його схованки у тінях вниз із небес.

Мій любий темний інший я переконував мене встромити, налитими місячним світлом, ікла в ох яку ж вразливу плоть, що знаходилася на іншому боці огорожі. Але зараз був не час, і тому я чекав, я обережно спостерігав, як моя нічого не підозрююча жертва проповзала повз, а її очі були розширені від знання, що щось пильнувало її; проте вона ще не знала, що я вже був тут: всього лише в трьох кроках в огорожі. Я міг би так легко прослизнути повз, як лезо ножа, своєю магічною дією, але ж я чекав; мене запідозрили, але так і не помітили.

Одна довга секунда перетікала в іншу, а я все ще чекав на прекрасно-ідеальний момент; стрибок, витягнута рука, холодна радість, коли я вже бачу як жах розповсюджується навколо обличчя моєї жертви...

Але ж ні. Щось йшло не так.

Настала черга Декстера відчути хвороботворне поколювання від очей, які вп'ялися в спину; трепіт страху, коли я вже напевно осягнув, що щось тепер полювало за мною. Якийсь інший нічний ловчий уже обливається слиною від того, що спостерігає за мною з якогось місця неподалік.. і для мене це було немислимо.

І як невеликий тріскіт грому, з нізвідки, чиясь радісна рука протягнулася до мене, і я побачив виблискуючі зуби дев'ятирічного сусідського хлопчини. «Раз, два, три Декстер помри!». А потім із лютою швидкість інші малі хлоп'ята опинилися тут, голосно регочучи і кричачи на мене.. а я стояв собі у кущах повністю приниженим. Ну от і все. Шестирічний Коді дивився на мене із розчаруванням, неначе Декстер, — сам Бог Ночі!, підвів свого верховного жерця. Астор, його дев'ятирічна сестра, приєдналася до галасливих дітей, перш ніж вони знову познаходили собі схованки у темряві, — нові і більш важкі схованки, — лишаючи мене на одинці із моїм соромом.

Декстер не став дурбелити. Декстер став Цим. Знову.

Ви ж напевно дивуєтесь, як же це можливо? Як же можливо, що нічні полювання Декстера докотилися до такого? До цього завжди був страхітливий збочений хижак, який очікував спеціальної уваги від страхітливого збоченого Декстера, — але ось я тут, жбурляв пусту бляшанку з-під равіолі «Шеф Боярді», яка була винною хіба що ж у тому, що мала улесливий смак свого соусу. І ось я був тут, розтрачуючи свій дорогоцінний час на те, щоби програвати гру, в яку я не грав з десяти років. Навіть гірше, я став Цим.

«Раз, два, три...» — став вигукувати я, будучи порядним і чесним гравцем.

Як таке може бути? Як може Демон Декстер відчувати вагу того місяця і не перебувати посердь нутрощів, не розрізати життя інших особин, чиї потреби були дуже не задовільними задля пронизливого вироку Декстера? Як же це можливо, щоби в таку ніч Холодний Месник не взяв із собою на прогулянку Темного Мандрівника?

«Чотири, п'ять, шість».

Гаррі, мій мудрий прийомний батько, навчив мене обережному балансу між Потребою і Ножем. Він навчив хлопчика, в якому бачив невідворотну потребу вбивати, — і навіть не натяку на те,