Читати книгу - "Феномен ноосфери, Василь Павлович Бережний"

В еще одном «японском» произведении Василия Бережного – рассказе «Феномен ноосферы» (Феномен ноосфери, 1972), рассказывается о том, как некая космическая цивилизация, наблюдая за жителями Земли, обнаружила очень мощный импульс таланта. Его источником оказался бедный токийский художник, никем не понятый и никому не нужный, жизнь которого оборвалась в полнейшей нищете, на скамейке в парке.

Бережной Василий Павлович
Феномен ноосфери (на украинском языке)

Василь Бережний

Феномен ноосфери

Вiдкласти старт? Такого ще не було жодного разу протягом їхньої тривалої галактичної експедицiї!

Сот явно нервував. Мiшки для нiг то набухали, то зморщувались, i його тiло то здiймалося вгору, то опускалося майже до самiсiнької пiдлоги. Велике переднє око випромiнювало невдоволення.

- Та ти усвiдомлюєш, чого вимагаєш?

- Я не вимагаю, а прошу. - Юний Рей затягнув плiвкою око, певне, щоб не бачити, як гнiвається старий мудрий Сот.

- Тобi вiдомо, що ми закiнчили свою програму дослiдження Землi?

- Так.

- Знаєш, що люди вже перекидають мiст сюди, на Мiсяць?

- Знаю.

- А про те, що контакти з ними перенесено на майбутнє - не забув?

- Нi.

- То чому ж ти наперекiр логiцi домагаєшся вiдстрочки старту?

Реєвi здалося, що в голосi старого вченого з'явилися м'якшi iнтонацiї.

- Я прошу тiльки сiм земних годин, - лагiдно промовив, схилившись трохи вперед, - тiльки сiм.

- Чому сiм?

- Поясню. Мiй об'єкт уночi залишається просто неба, i - чи спить, чи не спить - мозок його витворює такi химернi образи, таку мозаїку зримих, кольорових абстракцiй, що, коли я побачив їх на екранi, моє тiло вiд напруги естетичних емоцiй набрало форми iдеальної кулi. Я хочу зафiксувати одну його нiч - це п'ять годин. Плюс двi години польоту на Землю й назад.

- Я завжди був проти того, щоб до складу експедицiї включати митцiв, кинув Сот, полинувши понад пiдлогою кабiни. - Далекi вiд розумiння дисциплiни, цiлеспрямованостi...

Уже те, що вiн почав рiвномiрно рухатись, викликало в Рея надiю, i молодий митець розпочав обережний натиск:

- Якби мудрий Сот знав, який мозок у того токiйця! Виняткового обдаровання людина. Його композицiї вражають несподiваним поєднанням рiзноманiтних форм, смiливими кольоровими спектрами, якi викликають незбагненнi каскади вiдчуття.

Сот хитнув конусом голови:

- "Незбагненнi каскади..." Якщо на цьому свiтi i є щось незбагненне, то це ваше, Рею, пишномовство. Чому б не сказати просто: його композицiї справляють сильне враження?

- Я розумiю, мудрий Соте... - Рей блаженно затягнув перетинкою око: раз уже Стерновий встряв у дискусiю, значить, поступиться.

- А я не розумiю, - перебив Сот. - В цьому найбiльшому мiстi планети ми зробили мiльйони фiксацiй роботи мозкiв, i цей ваш феномен зафiксований матерiалу для дослiджень досить, програма виконана. А затримуватися в районi Землi через вашi суб'єктивнi уподобання ми не можемо.

Рей швидко заклiпав оком. О, впертiсть учених! їм тiльки програма, число, функцiя, iндекс... Невже йому не дадуть можливостi ще раз навiдатись у Токiо? Мiльйони фiксацiй... Але ж його, митця Рея, цiкавить художнє мислення, думання образами, i цей токiєць... Яка iнтенсивна уява! В його мозку - фантасмагорiя образiв, барвистий свiт, який прагне втiлення. Але ця людина чомусь не бере до рук анi пензля, анi iнструментiв для обробки каменю чи металу. Бродить вулицями шумливого мiста, неначе шукає щось загублене. А як настає нiч, вiн прямує до одного з найбiльших кiнотеатрiв Токiо i сiдає на лавочцi проти входу: розглядає афiшi й жде, поки вийдуть глядачi з останнього сеансу. Дивовижнi видива снуються в його головi! А коли, прославши газету, вiн лягає на тiй лавцi, заплющує очi i в такий спосiб вiдокремлюється вiд свого велетенського мiста,- отодi його уява розгортається без жодних перепон!

Саме в цей щасливий час Рей настроїв детектора на частоту його бiохвиль i одразу ж усвiдомив, що натрапив на щось надзвичайне, що для мистецьких натур - це вiдкриття, одкровення. Але то було побiжно, тепер треба, конче необхiдно зафiксувати роботу його мозку протягом ночi, яка вже котиться до Японських островiв. Для Рея цей запис був би найкращим виловом у бездонному космiчному океанi.

Розраховувати на повторне вiдвiдування цiєї голубої планети не доводиться... Як же вплинути на Сота? Може, дати йому цей випадковий запис?

Схвильований Рей почав вертикально коливатись, як перед цим Сот. Зусиллям волi зменшив напругу в нижнiх мiшках, трохи врiвноважився.

- Прошу вас, мудрий Соте, ознайомитись з цим коротким записом. Тут не бiльше кiлькох хвилин. Якщо вважатимете, що...

- Давай, - перебив Сот. - На його одутлому тiлi виникло видовження i простяглось до Рея. Митець поклав туди маленького кришталика, i Сот вiдразу притулив його до своєї конусовидної голови.

"Якщо цей запис не зачепить його, - думав Рей, дивлячись, як Стерновий затяг плiвкою око, щоб зосередитись, - тодi все пропало. Варто йому натиснути стартову кнопку, i корабель назавжди залишить i Мiсяць, i Землю. Увесь екiпаж уже чекає цього... А коли-то Науковий центр ухвалить контакти?"

Тим часом Сот переглядав стереоскопiчний запис бiохвиль токiйського митця. Вiн сприймав їх безпосередньо на головну сигнальну систему, i тiло його все бiльше округлювалось, набираючи форми кулi. Хоча це була добра ознака, Рей нервував. Не мiг втриматись на мiсцi i почав кружляти навколо Сота, як Мiсяць навколо цiєї загадкової Землi.

Нарештi Сот розкрив своє око. Якусь мить учений дивився на Рея так, нiби вперше його побачив, а тодi сказав:

- Можеш вiдправлятися, даю тобi сiм годин. Це справдi феномен земної ноосфери.

Рей, буркнувши якусь подяку, буквально вилетiв з каюти Стернового. За хвилину вiн уже вмощувався у свiй космiчний човник, що поблискував на причальному козирку корабля. Мусив поспiшати, бо Токiо вже поринув у нiчну тiнь.

Спочатку на затемненiй частинi планети Рей побачив свiтлу цятку. З кожною хвилиною вона бiльшала, розросталася, i ось уже осяйнi пелюстки якоїсь квiтки... Цiкаво, який образ виник би в того токiйця, якби вiн побачив своє мiсто з космосу... Зоряне скупчення? Симфонiя свiтла i барв? Перламутрова стулка черепашки, викинута океаном на берег? Нi, в його мозку, певне, виникло б якесь зовсiм несподiване порiвняння.

Рея вразило це гiгантське мiсто з першої зустрiчi. Звичайно, мало значення те, що на його рiднiй планетi зовсiм немає мiст на поверхнi. Але тiльки цiєю обставиною не можна пояснити того несподiваного хвилювання, яке охопило юного митця. Щось було неповторне в обличчi цього мiста, неповторне i... незбагненне.

З висоти свого польоту Рей вдивлявся в яскраво прокресленi лiнiї вулиць Токiо, в темнi плями його садiв, стрiмкi призми його будинкiв, марно намагаючись визначити, вловити головний мотив цiєї, створеної людьми, панорами...