Читати книгу - "Космiчний Гольфстрiм, Василь Павлович Бережний"

Герои повести Василия Бережного «Космический Гольфстрим» (Космічний Гольфстрим, 1978) на восьмом году полета «Викинга» в безбрежном космическом пространстве попадают в поле притяжения какого-то неведомого объекта, возможно – черной дыры. Сюжет повести в чем-то напоминает развернутый сюжет давнего рассказа писателя «Космическая Ниагара». Здесь также героев засасывает в неведомое неизвестная сила Вселенной и в потоке этой силы космонавты встречаются с необъяснимыми временными парадоксами: старением, повторением пройденных дней и т.п.
Но, в отличие от рассказа, тут героев, в конце концов, выбрасывает в иной Вселенной, где они отыскивают планету земного типа и основывают на ней новую цивилизацию.
P.S. Одного из героев повести звали не иначе как Сакё Мацу. Уж очень это напоминает имя известного японского писателя-фантаста…

Бережной Василий Павлович
Космiчний Гольфстрiм (на украинском языке)

Василь Бережний

Космiчний Гольфстрiм

Повiсть

1

Капiтан "Вiкiнга" сидiв у крiслi бiля пульта керування i, коли вiдчув, що його хилить на сон, випростав спину, розвiв руки, потягнувся. В'ялiсть розливалася по всьому тiлу - такого ще не бувало з того самого дня, коли вони покинули Землю заради вивчення глибинного космосу. I оця дрiмота... Чи не захворiв? Але ж нiщо не болить, лише важкiсть в усьому тiлi, от i руки нiби поважчали, i голова... Певне, одноманiтнiсть дається взнаки. Ось уже сьомий рiк одне й те ж, одне й те ж... Капiтан позiхнув. Ритмiчнiсть внутрiшнього розпорядку також має свої мiнуси. Треба порадитися з психологом... Еола часто буває похмурою, i це дратує... Ще не вистачає депресiї та неврастенiї...

Капiтан спокiйно, можна сказати - безсторонньо обмiрковував становище, пригадуючи окремi деталi поведiнки свого численного екiпажу, зiставляв, аналiзував i зрештою зробив не дуже втiшний висновок, що стосунки мiж чоловiками й жiнками потроху заплутуються, i це може призвести до ексцесiв. А нехай йому всячина, ще цього не вистачало - любовнi iнтрижки на космiчному кораблi! Бiолог почав писати вiршi, вимагає видiлити площу в оранжереї пiд квiти, бо хлорели, мовляв, надлишок... Цiкаво: кому вiн їх пiдноситиме? А що як Еолi?

Думки снували в капiтановiй головi спокiйно, але вiн помiтив, що в його свiдомостi з'явилося невиразне, туманне вiдчуття небезпеки. Погладив долонею свого рудуватого йоржика, немов бажаючи у такий спосiб позбутися того вiдчуття, але воно не зникало. Капiтан озирнувся. Усе спокiйно, нiчого не змiнилося, а проте... Щось його непокоїть!

Натиснув кнопку, вiдкриваючи сферичний оглядовий екран. Як i вчора, як i рiк тому, зорi течуть назад, попереду зяє чорнота космосу, до якої "вiкiнги" вже давно звикли. То в чому ж рiч? Нерви, починають здавати нерви... Дивно, це дуже дивно. По закiнченнi вахти треба обов'язково пiти на медпункт. Звичайно, з кожним може трапитись, хоча "Вiкiнг" абсолютно стерильний, але щоб вiн занедужав перший, вiн, капiтан, це... Та йому явно нездужається.

Гордiй Нескуба поклав голову на руку, неспроможний перебороти втому, i одразу заснув. Йому привидiвся якийсь кошмар - неначе вiн бiжить по трасi, а за ним суне порожнiй металевий вагон без передньої стiни, вiн уже в тому вагонi, збоку ще лишається невелика щiлина, в яку треба неодмiнно вискочити, але в нього вже вичерпалась сила i нiяк не можна пiдбiгти швидше. Ось-ось щiлина закриється, його притисне, роздушить... Напружившись, вiн таки встигає вискочити в той просвiт, i тяжка сiра громада помчала мимо... Нескуба вiдiтхнув i прокинувся. Роззирнувшись навколо i усвiдомивши, що то був тiльки сон, ще раз полегшено зiтхнув. Пiдвiвся, маючи намiр досягти протилежної стiни, де прикрiпленi гумовi стрiчки, еспандери та iнше спортивне начиння, щоб зробити зарядку, але не втримав рiвноваги i стукнувся об пульт.

"От незграба! - подумки вилаяв себе. - Добре, що нiхто не бачить, а то пiдняли б на смiх..."

Тепер вiн пiдводився, мiцно тримаючись за пiдлокiтники свого крiсла, та його тiло, наче маятник, знову хитнулося в бiк пульта. Це вже не на жарт стривожило капiтана. Якщо хвороба вразила вестибулярний апарат... От халепа! Ще цього йому не вистачало! Рiшуче вiдштовхнувся вiд крiсла, проте його не пiдкинуло вгору, вiн не поплив у повiтрi, як це було завжди в таких випадках, а важко опустився на сидiння. Кров шугнула йому в скронi вiд одного тiльки здогаду: з'явилась вага! Це ошелешило Нескубу, деякий час несила було зiбратися з думками. Звiдки воно взялося, це гравiтацiйне поле? У навколишньому просторi немає жодного формування, бодай незначного скупчення матерiї, яке тiльки й може бути джерелом гравiтацiї. То, можливо, це блукаюче поле - своєрiдна хмара в космосi? I хоч таких гравiтацiйних полiв наука не знає, Нескуба готовий був пристати на таку гiпотезу.

Оговтавшись, окинув поглядом панель з приладами, i тут його знову чекали прикрi несподiванки. "Вiкiнг" вiдхилився вiд встановленого курсу на 13'7''! Траєкторiя польоту скидалася на обважнiлий колосок, що хилиться донизу.

Тепер капiтановi стали зрозумiлими симптоми його нездоров'я: нервова система одразу вiдчула гравiтацiю i реагувала на це пониженням кров'яного тиску.

Так, значить, тяжiння... Нескуба, обережно ступаючи, наче боячись, що пiдлога провалиться пiд його ногами, пройшовся по рубцi керування, оце вперше за сiм довгих рокiв, протягом яких вони перебували в станi невагомостi. А зараз... Дивовижне то було вiдчуття - ступати по свiтло-сiрому пластику, пiднiмаючи то лiву, то праву ногу та ще й розмахуючи руками! Серце капiтановi забилося частiше, легенi жадiбно втягували повiтря. Цiєї хвилини вiн був схожий на хлопчика, який вискочив пiд густий дощ. Тiльки цей дощ був невидимий i, здається, посилювався з кожною хвилиною.

Капiтан знову сiв до пульта, ввiмкнув мiкрофон i, тамуючи тривогу, заговорив:

- Прошу всiх, вiльних вiд вахти, негайно зайти до мене...

Ранiше, скликаючи екiпаж, вiн говорив "прибути", "з'явитись" чи просто: "прошу до мене", а зараз пiдкреслено вимовляв - "зайти".

- Усiх, вiльних вiд вахти, прошу зайти...

Ситуацiя раптово змiнилась, i Нескуба вирiшив порадитися з колективом. Був глибоко переконаний, що спiльне рiшення завжди найкраще, наймудрiше, i весь час дотримувався цього. "Вiкiнг" - наша планетка на час польоту, наголошував капiтан, - отже, всi ми вiдповiдаємо за нього". Коли через недогляд чи, може, недбалiсть старшого iнженера вийшла з ладу радарна установка, Нескуба винiс цей факт на розгляд колективу. Тодi ж "вiкiнги" затвердили запропонований ним додаток до дiючої "Iнструкцiї" про вiдповiдальнiсть за недбайливе виконання обов'язкiв. Винного пропонувалося вважати пасажиром i вiдсторонити вiд усяких, навiть найменших обов'язкiв. Покарання гуманне, проте досить дошкульне. Увесь екiпаж, за винятком бiолога, схвалив цей пункт, i порядок та дисциплiна помiтно змiцнiли, колектив працював чiтко й злагоджено. Хоча в особистих стосунках i почали з'являтися деякi аномалiї.

- ...прошу зайти... - ще раз повторив Нескуба i вимкнув мiкрофон.

Першими до рубки з'явилися бiолог Алк та Еола, i це кольнуло капiтана. Кинувши погляд на самовдоволене обличчя старого парубка, Нескуба подумав, що зробив промах, включивши його в екiпаж. Щось частенько вiн буває в товариствi Еоли... "Невже я ревную? - дорiкнув собi. - Ще цього не вистачало..." I хоч як вiн силкувався придушити, вiдкинути почуття неприязнi до Алка, та це не вдавалося, i йому було нiяково, навiть соромно. Еола, мабуть, помiтила, вловила вираз чоловiкових очей, бо, торкнувшись його непокiрного йоржика, тихо спитала:

- Ти стривожений? Як