Читати книгу - "Зів’яле листя"
- Жанр: Класика / Шкільні підручники
- Автор: Іван Франко
Збірка віршів «Зів’яле листя» Івана Франка є зібранням творів, що стали одними з останніх написаних автором. Збірка не залишить байдужим нікого, кожен читач зможе відчути, наскільки важкою, зворушливою та болючою була доля Каменяра наприкінці його життя. Екзестинційна криза, яку переживав письменник, перебуваючи в пошуках істинності людської долі, породила на світ одну з найкращих збірок віршів. Цікаво, що цю збірку Франко писав, перебуваючи під глибоким враженням від прочитання щоденника людини, яка покінчила життя самогубством.
В тексті знайшли своє відображення найболючіші сторінки життя письменника, які супроводжували його постійно, лежачи важким тягарем на його душі. В свої сорок років він був морально надломленим через персональну любовну драму, а також через постійне переслідування його українською та польською інтелігенцією. До того ж, йому заборонили викладати в Львівську університеті, який, за іронією долі, пізніше перейменують в його честь. До речі, читати онлайн збірку «Зів’яле листя» Івана Франка українською мовою можна на нашому сайті електронних книг.
Композиція твору складається з трьох «жмутків» того самого листя, в кожному з яких 20 поезій. Основний зміст творів – труднощі на життєвому шляху та нерозділене кохання. Не дарма, як вже було згадано, збірка є прикладом інтимної лірики – відвертої розмови з читачем про болі, які не відпускають та не дають змоги жити вільно.
Скачати збірку «Зів’яле листя» Івана Франка можна безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) в таких форматах, як fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб), скориставшись нашим ресурсом електронних книг.
“Зів’яле листя” з перших поетичних рядків і до останніх дарує читачам нагоду розгорнути власне бачення любові. Перед нами чи не перша спроба художньо візуалізувати ліричні переживання поета, яку запропонувало наймолодше покоління львівських художників. (Автори художнього оформлення – талановиті митці Романа Романишин і Андрій Лесів.) Унікальність цього видання передусім у його композиції: сторінки оздоблені автографами поезій „Зів’ялого листя”, що знайдені в архівах Києва та Львова. У книжці збережено всі коментарі І. Франка до його поезій. Поетична збірка мимоволі нагадує альбоми початку ХХ століття із дбайливо вкладеними сухими рослинами. Книжка багато ілюстрована світлинами жінок епохи Франка.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне
І в груді щось метушиться, немов
Давно забута згадка піль зелених,
Весни і квітів, — молода любов
З обійм виходить гробових, студених.
Себе я чую сильним і свобідним,
Мов той, що вирвався з тюрми на світ;
Таким веселим, щирим і лагідним,
Яким я був за давніх, давніх літ.
І, попри тебе йдучи, я дрижу,
Як перед злою не дрижав судьбою;
В твоє лице тривожно так гляджу, —
Здаєсь, ось-ось би впав перед тобою.
Якби ти слово прорекла мені,
Я б був щасливий, наче цар могучий,
Та в серці щось порвалось би на дні,
З очей би сліз потік полявся рвучий.
Не знаємось, ні брат я твій, ні сват,
І приязнь мусила б нам надокучить,
В житті, мабуть, ніщо нас не сполучить,
Роздільно нам прийдеться і вмирать.
Припадком лиш не раз тебе видаю,
На мене ж, певно, й не зирнула ти;
Та прецінь аж у гріб мені — се знаю —
Лице твоє прийдеться донести.
* * *
Не боюсь я ні бога, ні біса,
Маю серця гіпотеку чисту;
Не боюся я й вовка із ліса,
Хоч не маю стрілецького хисту.
Не боюсь я царів-держилюдів,
Хоч у них є солдати й гармати;
Не боюсь я людських пересудів,
Що потраплять і душу порвати.
Навіть гнів твій, дівчино-зірничко,
Не лякав мене ні крихітки:
Я люблю те рум'янеє личко
І розіскрені очі-красітки.
Лиш коли на те личко чудове
Ляже хмарою жалісна туга,
І болюще дрижання нервове
Ті усточка зціплить, як шаруга,
І докір десь у горлі пропаде,
І в знесиллі опустяться руки,
І благає підмоги, поради
Прошибаючий погляд розпуки,
Отоді моє серце стискає,
Мов кліщами, холодна тривога:
Біль німий мене більше лякає,
Ніж всі громи й злих сил перемога.
* * *
Раз зійшлися ми случайно,
Говорили кілька хвиль —
Говорили так звичайно,
Мов краяни, що нечайно
Здиблються з-за трьохсот миль.
Я питав про щось такеє,
Що й не варт було питать,
Говорив щось про ідеї —
Та зовсім не те, не теє,
Що хотілося сказать.
Звільна, стиха ти, о пані,
І розсудно річ вела;
Ми розстались, мов незнані,
А мені ти на прощанні
І руки не подала.
Ти кивнула головою,
В сінях скрилася як стій;
Я ж мов одурілий стою
І безсилий за тобою
Шлю в погоню погляд свій.
Чує серце, що в тій хвилі
Весь мій рай був тут — отсе!
Два-три слова, щирі, милі
І гарячі, були б в силі
Задержать його на все.
Чує серце, що програна
Ставка вже не верне знов…
Щось щемить в душі, мов рана:
Се блідая, горем п'яна,
Безнадійная любов.
* * *
Твої очі, як те море
Супокійне, світляне;
Серця мого давнє горе,
Мов пилинка, в них тоне.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зів’яле листя», після закриття браузера.
