Читати книгу - "Принцеса драконів, Ana Mils"

Ми знаємо багато різних та неймовірних історій про драконів. Хтось приручив дракона, хтось виховав. А пам’ятаєте мультфільм про Шрека? Як маленький віслючок зміг розбудити кохання в самотньому серці злої і жорстокої драконихи. Моя історія також про кохання між драконом та людиною. А також, що люди – справжні монстри, а не дракони. Але є люди, яких саме обставини змусили стати безсердечними холодними егоїстами. Та вони все одно повинні боротися з своїм болем, а не ховати його за десятьма замками десь глибоко в серці.
З початку я коротко розповім про головну героїню та її життя. Потім її життя кардинально зміниться. 
Нашу дівчинку звати Анна. Їй через декілька днів буде 18 років. А через місяць уже закінчує навчатися. Планів на майбутнє у Анни не було. У неї була гарна зовнішність, але краса для мешканців її містечка  не була важливою. Всі були на рівні, але і без самозакоханих там не обійдеться. Волосся густе та недовге, густі брови, пухкенькі губки та карі очі. Зачіска в Анни була одна – високий хвіст. Анна мала витончені вигини тіла: бюст і стегна мали однаковий розмір. Одяг вона носила звичайний – джинси та футболка з джинсовкою. Ніяких дорогоцінних прикрас Анна не носила і суконь також. Жодного разу вона не вдягала ні однієї сукні, навіть спідниці.
 
  Жила вона з дядьком Клаусом і тіткою Джесікою по маминій лінії. Жили вони не шикарно, адже майже не було роботи й грошей не вистачало. Коли хтось запросить допомогти з ремонтом чи ще якимись домашніми справами, то Клаус і Джесіка йшли, аби заробити трішки грошей. Уже пізніше вони почали ходити кожного дня на роботу, так як їх запросили працювати в маєток власника містечка Джека та його дружини Моніки. Ще у Анни була найкраща  подруга Емма, яка часто захищала її. Бо відколи Джесіка і Клаус почали працювати у маєтку, то донька Джека та Моніки почала часто насміхатися над Анною. Емма займалася спортом. Була першою в десятці найкращих гравців з футболу.  Її всі поважали, тому дещо було дивно, що вона дружила з такою як Анна. Доречі, містечко називається Мейса. Багате на густі ліси та водойми. Але, звичайно, іконою містечка був шикарний маєток Джека та Моніки. 
Де ділися справжні батьки Анни для дівчини не було секретом. Клаус та Джесіка розповідали, що вони загинули в автокатастрофі. Від них залишився лише амулет у вигляді дракона з камнем. Цей амулет належав батькові Анни. 
Ранки у Мейсі були казковими. Сонце вставало над лісом, а в лісі тим часом гуляв густий туман. А промінчики сонця пронизуючи туман, разом створювали цілу гаму кольорів. Ось черговий ранок і настав.
-    Мамусь, я побігла – на бігу взяла Анна рюкзак, схопила хліб з маслом, підбігла до Джесіки 
та поцілувала.
-    Удачі, сонце. – у відповідь промовила Джесіка.
Анна кожного ранку ходила в ліс, аби насолодитися красою ранкового лісу. Їй не набридало спостерігати за цим явищем.  Потім намилувавшись, Анна уже йшла в школу. 
День в школі був насиченим. Клас Анни виграв у конкурсі найкращої акторської гри. Сценка була про принцесу, яку в замку охороняв дракон. Ну знаєте ту саму казку? 
Нарешті Анна йшла додому. Шлях додому був досить нелегким. Адже їй потрібно було подолати цілу смугу перешкод. Пройти через струмок, хащі та злих собак, які інколи гуляли в тих хащах. Ось Анна вже виходила на дорогу, але її перестріли Беатріс та її подружки, які бігали за Беатріс як собачки та в усьому догоджали їй. Беатріс і була тою самою донькою Джека та Моніки та дівчиною з високою самооцінкою, а також найпопулярнішою дівчиною школи. Тому її всі так ‘любили’. 
Анна, побачивши їх на своєму шляху, зупинилися і здивовано з нерозумінням дивилася на дівчат. Беатріс та її подружки дивилися на Анну з єхидними посмішками.
-    Ну привіт, Анна – сказала з відразою Беатріс.
-    Чого тобі, Бі? – відповіла Анна.
-    Тебе варто поставити на місце. Ти з кожним днем перевищуєш мене в усьому. А мені це не подобається. – з цими словами Беатріс почала повільно підходити до Анни, а її подружки окружили її. Беатріс продовжила.
-     Як ти знаєш,  ми з тобою  найкращі учениці в класі, але ти на першому місці. Та на першому місці маю бути я! – крикнула дівчина. Час все змінити.
-    До чого ти ведеш? – дещо зі страхом запитала Анна.
Беатріс посміхнулася. Дві дівчини вдарили ззаду Анну ногами і вона упала на коліна. 
-    Ей! – крикнула Анна та хотіла встати, ті дівчата тримали її і не давали піднятися на ноги.
До неї підійшла Беатріс і взяла Анну за підборіддя, піднявши її лице вверх.
-    Ти така жалка – зі сміхом сказала Беатріс, а за нею й інші дівчата засміялися. Беатріс вдарила Анну по лиці кулаком. У неї пішла кров з рота. Потім Анну взяли за волосся і потягнули назад в низ. Всі без зупинки насміхалися з беззахисної Анни. Беатріс походивши навколо Анни, зупинилася та побачила на її шиї той самий амулет, що лишився Анні від батька.
-    Хм…Що тут у нас? Він дуже красивий і, напевно, дорогий. Де ти його взяла? – запитала Беатріс, тягнучи руку до амулета.
-    Не смій його торкатися, стерво! – уже зі злістю крикнула Анна, випльовуючи кров з рота. 
Беатріс була здивована, що Анна наважилася назвати її так. Та її це розізлило.
-    Як ти мене назвала? – крикнула Беатріс на Анну, схопивши її за волосся.
Потім вона взяла палку, що лежала поруч і вдарила Анну по животі. Анні було неймовірно больно, що в неї пішли сльози. Палиця була невеликою, але досить важкою. Враховуючи силу з якою вдарила Беатріс, ефект від удару був сильним. 
Викинувши палку з рук, Беатріс нагнулася до Анни, знову таки схопивши її за волосся, сказала:
-    Больно, так? – посміхаючись, запитала Беатріс та продовжила:
-    Цей амулет такий же мерзенний, як і ти. – дуже сильно крикнула Беатріс.
 Потім вона  швидко відійшла він Анни і почала ходити на одному місці, тяжко дихаючи. Здається, вона дуже злилася. Потім різко зупинилася, подивилася на Анну та широко посміхнулася.
-    А знаєш що? – запитала Беатріс та далі продовжила: напевно цей амулет багато для тебе значить, тому що ти навіть не подумала про наслідки, коли обізвала мене. Адже я можу розказати батькам про це і вони виженуть твоїх батьків з позором. Навіть грошей не дадуть. І в цьому будеш винна ти. 
Беатріс зірвала амулет з шиї Анни та викинула далеко в зарості. 
Анна закричала неймовірно голосно.
-    Нііііі!
Дівчата засміялася.
Анна подивившись на Беатріс злими та заплаканими очима, сказала:
-    Знаєш, ти можеш бити мене хоч до втрати свідомості, але зривати і викидати єдину річ, що лишилася мені від рідних батьків…ти не мала права. Ти пошкодуєш про це.
Після цих слів у Анни засвітилися очі оранжевим кольором, а тіло стало наскільки гарячим, що обпекло руки дівчат, які держали її. Дівчата швидко відпустили Анну. Вони кричали від болі, їхні руки були червоними. Беатріс дуже злякалася, тому швидко побігла геть, ну а її подружки за нею. Анна втратила свідомість та впала на землю. Прокинулася вона уже о 10 годині вечора. Анна жахливо себе відчувала. Тіло боліло, а що відбулося після того, як Беатріс викинула амулет, Анна не пам’ятала. Вона полізла на четвереньках в кущі по амулет. Анна довго його шукала, але так і не знайшла. Тому вона просто сіла під деревом і нічого не робила. Анна втратила надію. 
Анна сиділа там до 12.
Небо було вкрите яскравими зірками. Місяць піднімався все вище і вище. Ось він уже світив на Анну. В її сторону впали промені. Вони освітили все довкола Анни й вона помітила, що над нею на дереві, під яким вона сиділа щось блистіло. Анна піднялась, витерла сльози і полізла на дерево. Серед гілок висів амулет. Радості дівчини не було меж, що вона не втрималася і впала з дерева.
Анна впала на спину і крепко її забила. 
Нажаль, ланцюжок був розірваний. Анна пішла додому. Джесіка та Клаусв той день були в маєтку до першої години ночі, тому в Анни був час, щоб привести себе в порядок. Вона вмилася, переодягнулася в нічний одяг, взяла якийсь крем у Джесіки й замазала синяки. Що робити з амулетом вона не знала. Зарплату Джесікі та Клаусу ще не дали, а  чекати вона не хотіла, тому зв’язала його ниткою. На цей раз Анна вирішила не надягати амулет на шию, а просто швидко зшила для нього маленький гаманець. Поклавши його в шкаф, Анна пішла готувати вечерю, щоб Джесіка та Клаус поїли, коли прийдуть з роботи. Все зробивши, вона пішла до себе в кімнату та залізла під ковдру. Вона ще довго думала про Беатріс. Анна не розуміла чому все так вийшло. Так вона і заснула. 
У Анни був гарний, але дещо загадковий сон. Їй снився ранковий ліс. Анна гуляла і раптом бачить перед собою маленьку лисицю. Вона дивилася на Анну, не зводячи погляду. Потім повернулася, махнула хвостом і побігла. Анна побігла за нею. А далі яскраве світло і дівчина прокинулася. 
Анна відчувала себе жахливо, їй було важко встати з ліжка. Все тіло жах як боліло.
Через те, що Анна не виходила  зі своєї кімнати, Джесіка вирішила піти до неї.
Стукіт в двері.
-    Доню, можна? – відкривши двері, запитала  Джесіка.
З кімнати почувся тихий звук: 
-    Так, заходь, мам. – трішки піднявшись, сказала Анна.
Джесіка зайшла.
-    Ти чому не… - Джесіка завмерла на місці.
-    Що таке, мам? Як спалося?  Вечеря сподобалася? – з посмішкою сказала Анна.
Джесіка тяжко зітхнула і сіла біля Анни. 
-    Я бачила, мій крем стоїть не на своєму місці. Ти думала, що він зможе замаскувати синці? Але той крем не для синців, а для волосся. – жалісно подивилася вона на Анну.
Анна опустила очі.
-    Що сталося? – взявши Анну за руку, запитала Джесіка. 
-    Все добре. Просто…дівчачі розбірки. – міняючи посміхну раз за разом на сумні очі, відповіла Анна.
-    Ти ,напевно не хочеш про це говорити? 
У відповідь Джесіка отримала мовчання. 
-    Ну ти вже доросла і я не маю тиснути на тебе. Якщо в тебе все добре…В тебе ж все добре?
-    Угу… - тихо  відповіла Анна.
-    Добре…тоді ось. – Джесіка витягла тюбик. – Ось це крем від синців.
Анна засміялася. 
-    Дякую. Мам…Можна я за…
-    Так. Ти можеш залишитися сьогодні дома. Залишайся стільки скільки тобі необхідно. – перебила Анну Джесіка, посміхаючись.
Анна обійняла її. 
-    Ой, зовсім забула – взявшись за  голову, сказала Джесіка. – Щоранкове опитування: що тобі снилося?
-    Ем…сон був гарним, але незрозумілим. 
-    Я слухаю – з посмішкою промовила Джесіка.
-    Я бачила лисичку. Таку милу, з двома хвостами. Вона наче звала мене за собою, а коли я пішла, то раптом біле світло і все. Я прокинулася.
Джесіка злякано подивилася на Анну. Тоді різко натягнула широку усмішку на лице, та й сказала:
-    Тоді я піду зварю супчик, гречаний – твій любимий. – радісно промовила Джесіка і пішла до кухні. 
Анна почала замазувати синці. 
Тим часом на кухні: