Читати книгу - "Замiж за старого, Мері Лі"

-Ти повинна вийти заміж! Тобі вже стукнуло 29 років! Скільки можна в дівках сидіти? - Скільки доводилося щось подібне чути Ользі? Сто раз або тисячу?

Самотня дівчина йшла по безлюдному парку. До кращого, що поблизу нікого не було. Якщо зустріти знайомих, то знову посипляться непотрібні запитання.

Оля обрала хоч не найбільш вдалу погоду для прогулянки - йшов дощ і без парасольки не обійтися, - зате підвернулася ідеальна можливість побути наодинці зі своїми думками.

-Може з'їздити в село до тітки? - Прийшла раптом в голову ідея. Там подружки точно не з'являться. Люди, які звикли перебувати у великих мегаполісах, з більшою часткою імовірності не проміняють їх на крихітне село.

-Так, я виросла в Санкт-Петербурзі. Люблю це місто, тут стільки всього цікавого і незвіданого для мене залишається донині. Але тиск сім'ї і друзів з усіх боків пригнічує. Саме це змушує мене покинути рідні краї. - Неймовірна туга защемила серце, у Олі перехопило подих і важко стало дихати.

Раптом пролунала знайома мелодія на мобільному телефоні. Це дзвонив батько, який всіляко намагався контролювати дочку, але на цей раз все пішло не за його планом.

-Алло, тато, я слухаю.

-Ти де? Ми тебе чекаємо, а ти незрозуміло куди пішла! - Долинув грубий голос батька Олі. - Стільки часу з матір'ю тебе виховуємо і все марно! Багато разів говорили, щоб не йшла з дому без попередження! Жваво повертайся!

-Так, тато, вже йду. - Тільки й сказала Оля, потім натиснула скасування виклику і пiшла додому. Було марно говорити, що вона вирішила прогулятися по парку в дощову погоду. Кому-небудь це здасться романтичним, але не її батькові. Йому не знайом прояв почуттів, він бізнесмен, тому не витрачає час на сентиментальність, тільки документи - "справжня любов"! Якщо батько ще пам'ятає, що означає це слово.

Оля прийшла додому, переодяглася в своїй кімнаті. Вона обійшла весь будинок і знайшла батьків в кабінеті. Крім батька і матері в приміщенні знаходився ще один чоловік, який Олi був абсолютно незнайомий. Цей огрядний дядечко сидів біля величезного письмового батьківського столу, де розкладено велику кількість якихось папірців. Батько в цей час нервово ходив по кімнаті, а мама в цей час сиділа на дивані, випроставшись так, що нагадувала стовп. Що тут відбувається?

-Вітання всім. Вибачте, у мене були справи ... - Почала Оля, але зупинилася, так як батько її перервав. Він круто розвернувся майже відразу, як почув голос доньки.

-І, як все це розуміти? Мені потрібно сищиків наймати, щоб тебе знайти? - Спокійно, але зі звичним словесним тиском заговорив Анатолій Павлович. - Я тобі не один раз дзвонив, а ти не спромоглася одразу відповісти!

-Забула включити звук, потім почула вібрацію. - Збрехала Оля. - Я не знала, що щось серйозне.

-Я через дрібниці не дзвоню ніколи! - Заговорив Анатолій Павлович своїм сталевим тоном, яким звик говорити з підлеглими. - Гаразд, залишу мораль на потім. Є справа, яка не терпить зволікань. Сядь.

Оля послухалась, не чекаючи запрошення вдруге. Вона сіла на диван поруч з мамою.

-Віктор Степанович, будьте люб'язні, долучiть мою дочку до сімейний справ. Розкажiть докладніше про контракт. - Звернувся Анатолій Павлович до людини, яка мовчки сидiла біля столу.

-Так, звичайно, Анатолій Павлович. - Виправив окуляри дядечко. - Ольга Анатоліївна, пан Соболєв готовий профінансувати бізнес вашого батька. Він хоче вкластися в компанію Анатолія Павловича, додавши відсутню суму для її подальшого розвитку.

-Це хто? Ну, якщо хтось хоче інвестувати в компанію, то, будь ласка. Я тут причому? Нехай батько все вирішує. - Здивовано заговорила Оля. Вона абсолютно не розбиралася в справах батька, та й не цікаві вони їй були.

-Річ в тому, що угода може здійснитися, якщо ви погодитеся з умовами контракту і підпишете його. - Зам'явся дядечко з документами. Ситуація набирала обертів.

-В чому суть? Я поки що нічого не розумію. - Втрачала терпіння Оля, а мама, яка сиділа поруч, поклала свою руку на руку дочки, щоб хоч якось заспокоїти.

-Дмитро Олександрович Соболєв приходив до нас в гості кілька місяців тому на вечірку, яку ми влаштовували на честь мого успішного укладення угоди з іноземцями. - Стомлено промовив Анатолій Павлович, намагаючись вже нарешті з усім цим покінчити. - Ти розповідала, що коли йому показувала мою бібліотеку, він так захоплено слухав тебе, потім перечепився через нашого кота, пробігавшого повз, і розпластався на підлозі.

-Так. Я згадала цього недотепу. - Посміхнулася Оля, згадуючи ту безглузду ситуацію. Напруга, здавалося, зникла. - І тепер ти хочеш з ним вести справи.

-Саме. І цей "недотепа", як ти висловилася, виявив бажання одружитися з тобою. - Нарешті батько повідомив те, заради чого усi тут зібралися.

-Що? - Підхопилася так різко Оля з дивана, що мати не встигла утримати дочку. - Заміж за старого? - Дівчина немов звір, загнаний в кут, обвела переляканими очима людей, які перебували в кімнаті. - Це жарт? Цьому ніколи не бути!

-НЕ бути?! - Гнівно підвищив тон Анатолій Павлович. - Ще й як бути! Вийдеш за нього заміж, як мила! Інакше я позбавлю тебе всіх грошових коштів, більше не зможеш спонсорувати цей свій звіриний притулок! Або взагалі його закрию!

-Як ти можеш так говорити? Невже тобі не шкода тварин, які живуть в розпліднику? - В серцях вигукнула Оля, відмовляючись вірити, що у батька серце стало зовсім кам'яним. - Я стільки сил доклала, щоб їм надавали належний догляд, знаходили господарів, а ти хочеш в одну мить все зруйнувати ?!

-Я не збираюся продовжувати цю тему. - Дратівливо пересмикнув плечем Анатолій Павлович. - Але не думай, що моє застереження несерйозне. Я ніколи не кидаю слів на вітер - ні в бізнесі, ні в звичайному житті.

Оля стояла, як вкопана на одному місці, боячись навіть поворухнутися. Їй здавалося, що зроби вона хоч рух, то почне розсипатися, немов кришталь. Батько підійшов до неї і став навпроти, подальші його слова не менше поранили серце.

-Оля, давай ти не будеш влаштовувати сцен. Тим більше при сторонніх. - Сказав Анатолій Павлович, покосившись на огрядного дядечка в окулярах, до сих пір сидівшого за письмовим столом батька. Мужичок швидко відвів погляд, коли Анатолій Павлович подивився в його бік. - Обдумай все гарненько з приводу майбутнього шлюбу. Так, ти вийдеш за нелюба, але це не означає, що не зможеш порозумітися з ним потім.

Оля саркастично глянула на батька, на її вустах з'явилася сумна посмішка, але вона не вимовила ні слова. Батько завжди був для неї авторитетом. Він опікувався її навіть більше, ніж рідна мати, яка у всьому слухалася чоловіка і ніколи йому не перечила.

Анатолій Павлович ставився до своєї єдиної доньки, як до принцеси, вічно балував. Це тривало до тих пір, поки їй не виповнилося 15 років. Батько став відстороненим, весь час проводив на роботі. Якщо раніше він потурав будь-яких примх дочки, то потім все змінилося. Невже настав той переломний момент, коли Оля ніяк не зможе вплинути на рішення батька?

-Повiр мені, так буде краще. - Продовжував вторити батько. - Ти вийдеш заміж за успішну людину, яка ні в чому тобі не відмовить. Якщо після першої зустрічі він не втомлювався захоплюватися тобою, то, коли одружитесь, я впевнений, зірку з неба дістане.

-Може ти скажеш, що так буде краще для твого бізнесу? - Посміхнувся Оля, наважившись все ж хоч щось сказати на противагу. - Невже без грошей цього багатого старого не вдасться вивести справу твоєї компанії на більш високий рівень? Як ти можеш віддавати свою дочку за кого попало? Я цю людину абсолютно не знаю, і мені все одно на його безліч мішків із золотом або що там у нього є? Не хочу знiвичену долю!

-Не груби мені! - Розлютився Анатолій Павлович, підвищивши голос. Ользi рідко вдавалося застати його тодi, коли втрачав самовладання, він поводився з усіма жорстко, але ніколи не кричав. Зараз чоловік мало не вивергав з очей блискавки, тим самим ставав схожим на Бога Зевса. - Якщо ти не розумієш по-хорошому, відмовляєшся слухати мої слова, то буде по-поганому. Кращої пропозиції годі й шукати. Це вигідний шлюб, тому, якщо ти не в змозі раціонально мислити, тоді вже я подбаю про твоє майбутнє.

-Так? Тоді я вмить збираю свої речі і їду до тітки! - З цими словами Оля повернулася до дверей, і, кинувшись до неї, відчинила, потім вислизнула з кабінету.

-Ольга! Негайно вернись! - У коридорі чітко доносився гучний голос батька. Оля прискорила крок, так як здалося, що батько ось-ось її наздожене, потягне назад в кабінет і змусить підписати контракт.

Опинившись у власній кімнаті, Оля закрилася на ключ. Вона постояла біля дверей кілька хвилин, прислухаючись. Дівчина вже злякалася, що батько покличе охоронця і накаже тому вибити двері. На щастя, нічого такого не сталося.

Оля трохи заспокоїлася і почала збирати речі, намагаючись одночасно придумати план, який би допоміг їй уникнути сумної долі, очікуваної в разі заміжжя. Плювати їй на гроші!

Як шкода, що Оля повторює долю своєї матері. Римма Іванівна з багатої сім'ї, її батько не дозволяв своїм дочкам працювати, стверджуючи, що це обов'язок чоловіків. Вважалося, що доля жінок - це створювати і зберігати домашній затишок. Так, всім жінкам відводилася роль домогосподарок. На руках у них з'являлися гроші, але лише стільки, скільки завгодно було чоловікам сімейства. Анатолій Павлович - батько Олі, такий же. Він прихильник того, щоб матеріальної складової займалися чоловіки. А, що, ідеальний спосіб тримати біля себе дружину, яка залежна від чоловіка в грошовому питанні.