Читати книгу - "Обіцяна дону мафії, Джулія Ромуш"

Телефон в моїй руці знову завібрував і я, здригнувшись, відкрила повідомлення. 

"Ти ж не хочеш, щоб твій друг постраждав?  Останнє попередження, БіБі.  Після я почну розважатися." 

- Вибач, - прошепотівши тремтячими губами я, все-таки вирвавшись з його хватки, вилетіла з машини.  Сльози мимоволі почали стікати по щоках, а ненависть до Марко множилася з кожним моїм кроком. 

- Белла, - крик Лоренцо змусив мене загальмувати.  Йому не можна було виходити з машини.  Не можна було йти за мною.  Але, мабуть, він збирався зробити саме це. 

Набравши повні легені повітря і проклинаючи себе, я різко обернулася.  Лоренцо стояв біля машини й дивився на мене таким поглядом, що серце боляче стискалося в грудях. 

- Він завжди буде на першому місці, ти не зможеш цього змінити, - той біль і образа, яку я побачила в очах Лоренцо, розривала мене зсередини.  Але у мене вже не залишалося часу на те, щоб хоч якось виправити ситуацію.  Не було можливості все пояснити.  Обернувшись, я щільно стиснула зуби, стиснула кулаки й почала бігти до Марко. 

- Хороша дівчинка, - схопивши мене за талію однією рукою, Марко притягнув мене до себе так близько, що я почала задихатися.  Його рука грубо і різко ковзнула вище, до шиї, а після, злегка стиснувши її, він провів носом по моїй маківці, вдихаючи мій аромат, - ти ж пам'ятаєш кому належиш?  Я знаю, чим ви там займалися, і ти відповіси за кожну секунду свого непослуху!  - Чути цей голос так близько виявилося для мене самими справжніми тортурами. 

Його запах ударив у ніздрі.  Пробудив в моїй свідомості давно забуту тривогу. Здавалося б, я повинна була його забути, адже пройшло стільки часу.  Але хіба можна забути того, кого боїшся до смерті?  Хіба можна забути, як він виглядав і який у нього був аромат?  Звичайно ні, я могла визначити його по запаху з закритими очима.  Запах дикої неприборканої агресії й шлейф страху не можливо було ні з чим переплутати. 

Марко змінився.  За два роки хлопець став більше, могутніше ... Якщо раніше я діставала йому до підборіддя, то тепер була на рівні грудей. Коли він, нахилившись провів носом по моїй шиї, втягуючи мій запах, я відчула, як під тканиною футболки грали литі м'язи. Здається, він не витрачав часу даремно. Займався, доводив себе до досконалості. Тепер уже придушував присутніх не тільки морально, а й фізично. 

Ну звичайно, мій внутрішній голос, як завжди, почав мене підколювати.  Адже з твоєю допомогою, Белла, він зовсім скоро міг стати керманичем свого клану, а надалі його влада буде тільки рости й поширюватися на інші території.  Хлопець готувався до цього вже зараз, щоб потім його всі боялися. Щоб міг одним своїм виглядом лякати конкурентів. 

Руки хлопця по господарські гладили мою спину, а його погляд був спрямований кудись за моє плече.  Така невластива для нього ніжність.  Ось тільки кожен рух віддавав пекельним болем. Наче мені під шкіру заганяли тисячі шипів. Розривали на сотні клаптиків.Тільки зараз до мене дійшло, що таким чином Марко спеціально намагався розлютити Лоренцо ще більше.  Торкаючись до мене, він провокував хлопця переступити межу.  Порушити договір і знову зробити так, що я буду сама в усьому винна.  Ось його улюблене заняття.  Робити капості так, щоб потім можна було звинуватити мене у всьому. 

На що він ще був готовий піти, щоб досягти бажаного?  Якщо Лоренцо не піддасться, невже він мене ... поцілує?  Адже тоді злетять всі запобіжники ... 

- Припини, - прошипівши крізь зціплені зуби, я схопилася за його руку і, тим самим, змусила перевести погляд на мене. 

У його, здавалося б, і так темно-горіхових очах завжди танцювали чорти, але зараз, у цю саму секунду, здавалося, в пеклі почалася вечірка. 

Марко, злегка посміхнувшись, уважно пройшовся поглядом по моєму переляканому обличчю.  Його злегка повні губи скривилися в саркастичній усмішці. 

- Безстрашна і така дурна Бібі ... Зараз не час для геройства.  Або ти серйозно віриш в те, що якщо я захочу його знищити, мені доведеться чекати, поки він зірветься?  Ти ж по собі знаєш, що я не найтерплячіший хлопець на світі ... - Марко посміхнувся і пальцями стиснув моє підборіддя, хоча мій погляд і так був прикутий до нього. 

- Я зробила як ти хотів.  Я приїхала, - сильніше стиснувши його руку пальцями, практично вганяючи нігті в його шкіру, я дивилася в очі Марко з благанням і боялася зайвий раз моргнути.  Він завжди так робив, погрожував мені іншими людьми.  Знав, що я не хотіла нікому заподіювати шкоду і вміло цим користувався. Шантаж і маніпуляції.  Здається, в цій справі йому просто не було рівних. 

- Так уже й бути, сьогодні я дозволю йому поїхати, - його очі примружилися, після чого Генуальдо, нахилившись, сказав мені на вухо, - але лише тому, що у мене на тебе є плани. 

Він ніколи раніше не робив нічого подібного. Ніколи не дозволяв таких дотиків при сторонніх. Завжди поводився так, немов я прокажена.  Ось тільки щось виразно змінилося за ці два роки.  І навряд чи у Марко прокинулися до мене ніжні почуття за час розлуки. 

Зараз він карав мене і Лоренцо.  Моє покарання тільки почалося.  І наслідки навіть мені було страшно уявити.