Читати книгу - "Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко"

Частина перша. Літо.

Халепа (подумки заміни це слово улюбленим матюком) підкралася непомітно. У той момент, коли я була максимально розслаблена й затьмарена ейфорією після медового місяця з коханим.         

Ми саме залишили аеропорт, куди приземлився наш літак із Шарм-ель-Шейху. Ідеальна засмага, море вражень від п’ятизіркового відпочинку, тисячі нових фоток для Інстаграму та валіза сувенірів для подружок. Чим не ідеальний початок подружнього життя?

Я крадькома подивилася на свого чоловіка, й розпливлася у блаженній усмішці. Все ж таки мій Єгор – найкращий. І я не жартую! Мені довелося перебрати чимало варіантів, аби нарешті віднайти без перебільшення скарб. Ми познайомилися на весіллі моєї сестри Поліни. Я була дружкою. Не тому, що ми з Полькою сильно близькі, просто в неї такий характер, що її ніхто окрім найближчих родичів не витримує. Напевно, якби не позапланова вагітність, то вона б і досі у дівках ходила…

Так от, під час церемонії, коли батьки ревіли від радості, що нарешті спекалися старшої доньки, я відчула на собі погляд… І не звичайний, а такий ніби роздягав мене перед усіма присутніми. Підняла очі, аби відшукати того нахабу, і саме тоді помітила хлопця, який сидів у секторі для друзів зі сторони нареченого. Тоді ми ще не здогадувалися, що це сама доля звела нас в одну точку, аби потім зробити найщасливішою парою.

Увага, зараз буде мед медовий. Якщо тобі не цікаво читати про моє захоплення своїм чоловіком, то можеш сміливо переходити до наступного абзацу. Єгор - найвеселіший, найпривабливіший та водночас найрозумніший чоловік з усіх, кого я знала. З ним кожна хвилина в кайф. Часом мені здається, ніби поряд з ним я й сама стаю кращою. Він не боїться ризикувати, впевнено йде до мети, здатен знайти спільну мову будь з ким, а ще вміє робити сюрпризи.

Якщо подумати, то вся ця історія якраз з сюрпризу й почалася…                                     

Ми вийшли з таксі. Поки Єгор витягав валізу й розраховувався з водієм, я вдихала носом аромат свого міста: випічка, цвіт липи, мокрий асфальт. Як би круто не було закордоном, та ніякий курорт не зрівняється із затишком рідної Вінниці.

- Не повіриш, але я вже скучила за роботою, - промовила, скидаючи взуття. – Сьогодні побайдикую, а на завтра вже маю трьох клієнток на нарощення вій.

Єгор якось загадково посміхнувся.                                        

- Нам треба дещо обговорити. Я відкладав це до кінця відпустки, щоб порадувати тебе вдома.

Знаючи можливості свого коханого, я вже було подумала, що він орендував для мене салон. Єгор знав, як сильно мені подобається працювати в індустрії краси, а тому цілком міг вкластися у розвиток мого власного бізнесу. О, це був би розкішний подарунок!

- Цікаво… - промуркотіла я, обіймаючи чоловіка. У голові вже згенерувався десяток ідей щодо інтер’єру майбутнього салону.

Єгор м’яко відсторонив мене й з тією ж самою загадковістю подивився у вічі.

- Скоро у тебе з’явиться можливість кинути роботу.

Натяк на дитину? Ні, коханий, я ще не готова ставати мамою. Мені спершу треба кар’єру збудувати. Хоча… Як уявлю зменшену копію свого Єгора, то відразу хочеться в декрет. Може, це прозвучить нескромно, але наші малюки виграють ДНК-лотерею: високий зріст, густе волосся (ідеальний блонд від мене чи капучинововий русявий від батька), довгі вії та ямочки на щічках. Ще під час вагітності запишу їх в модельне агентство!

- Тобто?                                                  

- Таню, я зароблятиму стільки, що ти зможеш не думати про гроші.

О, а це вже щось новеньке.                             

- Тебе підвищили?                          

Єгор гордо розправив плечі від чого різко став удвічі привабливішим.

- Можна і так сказати, - хмикнув він. – Наша компанія розширюється. Почалося будівництво нового фармзаводу в області. Зараз туди набирається штат працівників, а мене порекомендували на посаду керівника. Напевно, начальство оцінило мій тогорічний проєкт по підняттю обсягів товарообігу.

Нічого собі! Раніше мені здавалося, наче такі робочі місця дістаються виключно «по блату». Черговий доказ крутизни мого коханого. Я казала, що він дуже цілеспрямований, чи ні?

- Це ж чудово! – заверещала я. - Пишаюся тобою! Одначе, я все одно не кину свою справу. Навіть не заради грошей, просто хочу розвиватися далі.                      

- Але… - якусь мить Єгор вагався. – Нам доведеться переїхати в інше місце.

- Не проблема, я напрацюю нову клієнтську базу.

- В село.

Напевно у ту мить на моєму обличчі відобразилася вся гамма відтінків шоку, бо Єгор хутко додав:

- Якщо ти не погодишся, то ми залишимось тут. Всі рішення приймаємо виключно разом і твої бажання для мене значно важливіші, ніж посада.

І тут я опинилась перед вибором: підтримати чоловіка чи стояти за міське життя та улюблену справу. А чи пробачить він мені, якщо я позбавлю його такого грандіозного шансу? Не хочеться, аби потім у нього були причини для докорів. Та з іншого боку… тут мої подруги, мої клієнти, мої курси по підвищенню кваліфікації та мрії про власний салон краси.

- В село? Надовго?

- Не знаю, сонечко. Думаю, десь на два-три місяці. Я організую роботу, запущу механізм, який не буде вимагати моєї безпосередньої присутності, а потім зможу керувати заводом у Вінницькому офісі.

- Ну… це вже не так і страшно, - видохнула я.                

Подумаєш, додаткові канікули на свіжому повітрі. Згодом зможу надолужити.

- Тим паче той завод будують у моєму рідному селі - Куманівцях. Ми житимемо з мамою, тобі не буде нудно, поки я працюватиму.

О… Жити зі свекрухою. Прекрасний бонус! Я ж цінувала його маму виключно за те, що вона знаходиться далеко від нас і не приїжджає у гості. Добре, що він не починав цю розмову в Єгипті, бо тоді б увесь відпочинок полетів би коту під хвіст.