Читати книгу - "Про їжачка, Сергій Георгієв"

Цілу зиму Їжачок дивився один довгий-довгий сон: ніби ліс замело снігом, завивають хуртовини і над його ніркою виріс величезний замет. А старі сосни в цьому сні жалібно скрипіли від морозу.

Потім Їжачок повернувся на другий бік, і йому відразу наснилося, як бризнуло яскраве сонце і згодом з'явилася перша проталина.

Лісова проталина швидко зазеленіла, і на ній розквітнув боязкий блакитно-білий пролісок...

Їжачок розплющив очі, обережно визирнув і побачив неподалік крихітну проталину з маленькою квіткою.

«Добрі сни завжди збуваються!» – сказав собі Їжачок.

Їжачок прокинувся від сильного запаху березових бруньок. Він вибрався з нірки, принюхався... Його чуйний ніс розрізнив ледь вловимий трав'яний аромат.

А на галявині весело стрибав Заєць.

– Ти чого це радієш? – запитав Зайця Їжачок.

– От вже і першими їжачками в лісі запахло, – радісно відповів Заєць. – Весна прийшла!

Біля старого пня крізь мох проклюнувся зелений паросток, тоненька билинка.

– Рости велика-превелика! – сказав Їжачок.

А коли він наступного дня знову пробігав повз старого пня, билинка була вже вище за Їжачка.

– Якщо справа так піде, ти виростеш до самого неба! – здогадався Їжачок.

Їжачок задер голову, подивився на билинку знизу вгору. Та раптом зрозумів, що небо починається зовсім поруч, якраз над верхівками найвищих билинок.

На листі подорожника Їжачок побачив крихітну, з голови до ніг вкриту колючками комашку.

– Привіт! – ввічливо привітався першим Їжачок. – Напевно, серед комашок і жуків ти – ніби маленький їжачок?

– Авжеж! – погодилася Комашка. – А ти, мабуть, серед своїх – велика колюча комашка, так?

З самого ранку Їжачок вирушив подорожувати світом. Вже через п'ятнадцять кроків він побачив зарості костяники.

На широкому зеленому листку лежали чотири великі прозорі краплі роси.

Їжачок підійшов до листочка і віддзеркалився у кожній з чотирьох крапель. Стало схоже, ніби на різьбленому листку зібралася щаслива їжача родина.

– Вітаю вас, маленькі мокрі їжачки! – радісно вигукнув мандрівник. – Оце початок! Скільки ж незвичайного і дивовижного у мене попереду!

Знайома Сорока розповіла Їжачку, що з великої висоти наша земля схожа на величезного згорнутого клубком їжака.

– Дерева стирчать, мов голки! – тріщала Сорока. – Мов голки, мов голки! Тільки все зелене...

– Зелений їжак... – усміхнувся Їжачок. – Зелені їжаки – вони найдобріші...

З-під похмурої хмари визирнуло сонце. Наступної миті різнобарвна блискуча веселка висвітлила півнеба.

– Ах! – вигукнув зачарований Їжачок.

Під великою сосною, ховаючись від дощу, стояв Ведмідь.

– Веселкою найкраще милуватися з малиннику, – поважно проказав Ведмідь. – Ти їси собі малину, прямо жменями – та одночасно на веселку дивишся! Або ще гарна веселка з медом...

– Придивись! – показав лапкою Їжачок. – Хіба ти не бачиш, що веселка найбільш схожа на ведмедя?! На величезного прозорого і різнобарвного ведмедя, що вигнув спину вище за хмари?!

– Авжеж! – почухав потилицю клишоногий. – І зовсім добре дивитися на веселку, коли поруч із тобою маленький розумний Їжачок!

Пройшов теплий літній дощ, і в низинці посеред галявини утворилася велика калюжа.

– Охо-хо, – журився Заєць. – Тепер мені доведеться оббігати це місце. Тільки б лапи не замочити!

– Нічого! – відповів Зайцю Їжачок. – Зате вночі в калюжі буде видно зірки, а вдень хмари!

На великий гриб видерлася Жаба. Умостилася на широкій червоній шапочці і ну кричати що було сили:

– Це мій гриб! Нікому не віддам! Нікуди звідси не піду!

– А так навіть зручно, – зауважив на це Їжачок. – Тепер у нашому лісі ніхто не заблукає! Чудова прикмета: величезний гриб, на якому сидить Жаба!

Жаба почула, образилася і пострибала геть.

– Теж непогано, – сказав Їжачок. – Чудова прикмета: здоровенний гриб з червоною шапочкою, на якому, як всі пам'ятають, колись сиділа Жаба!

Їжачок і Білочка готувалися до приходу зими. Вони збирали яблука, гриби і горіхи.

– Подивись, який чудовий березовий листок! – сказав раптом Білочці Їжачок.

– Хіба листя заготовляють про запас? – здивувалася Білочка.

– Це те, що буде снитися мені всю зиму, – сумно відповів Їжачок.

Повз Їжачка у повітрі плавно пропливла срібляста нитка павутиння. Їжачок бува вхопив павутинку за кінчик, але та затріпотіла і вирвалася на волю.

Різкий порив вітру підхопив павутинку і став піднімати все вище і вище. Згодом павутинка злетіла над верхівками сосен і розчинилася в небі.

Синє небо одразу ж зробилося холодним і прозорим.

– Хіба ж спіймаєш її, осінь, – зітхнув Їжачок. – Та хоч і спіймаєш – та не втримаєш...

Випав перший пухнастий сніг. Зовсім неподалік від своєї нори Їжачок знайшов на снігу великі ведмежі сліди.

– Ну от, здається, всі справи перероблено, – сказав собі Їжачок і акуратно зробив поруч з ведмежим відбиток своєї маленької пазуристої лапки. – Нехай усі знають, що ми з Ведмедем спати пішли, до весни!