Читати книгу - "Зайчикова хатка, Н. Забіла"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Н. Забіла
Читання книг українською мовою - це не лише чудовий спосіб покращити свої мовні навички, але й доторкнутися до історії та культури України. Незалежно від того, чи є ви носієм мови, чи тільки вивчаєте її, на нашому сайті знайдеться щось для вас. Тож навіщо чекати? Відвідайте BooksUkraine.com вже сьогодні і почніть досліджувати світ української літератури. Приємного читання!
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Поселились біля річкиСірий зайчик та лисичка.
Зайчик – в хатці луб'яній,А лисичка – в крижаній.
Ось постукала в віконцяТепла сонячна весна,І розтанула на сонціБіла хатка крижана.
Почала лиса зітхати:
– Як я житиму без хати?
Зараз зайця проженуЙ влізу в хатку луб'яну!
Де вже зайчику маломуСуперечить хижаку!
Довелось тікати з домуБідолашному звірку.
А лисиця та хвостатаВлізла в зайчикову хатуІ в хатинці луб'янійОселилась, як в своїй.
Пострибав по лісі зайчик,Сірий зайчик-побігайчик,Сльози річкою ллючи:
Страшно в лісі уночі!
Раптом вовк іде до ньогоТа й питає: – Що таке?
Мабуть, в зайчика малогоЛихо трапилось тяжке?
– Ой, мене прогнала з хатиЛюта злодійка хвостата!
Ой, куди ж тепер піду?..
Де я захисток знайду?..
– Годі, годі, зайчик, плакать,Витри слізоньки свої.
Знаю я цю розбишаку,Зараз вижену її!
Підійшли вони до хати,Вовк гарчить: – Ану, хвостата!
Забирайся звідсіля! –А лисиця відмовля:
– От як скочу, як підскочу, –Полетить від тебе клоччя,На шматочки роздеру,Ще й на порох розітру!
Вовк злякався – та й тікати!
А зайча пішло вночіЗнову захисту шукати,Сльози річкою ллючи.
Враз ведмідь іде до ньогоТа й питає: – Що таке?
Мабуть, в зайчика малогоЛихо трапилось тяжке?
– Ой, мене прогнала з хатиЛюта злодійка хвостата!
Ой, куди ж тепер піду?..
Де я захисток знайду?..
– Годі, годі, зайчик, плакать,Витри слізоньки свої.
Знаю я цю розбишаку,Зараз вижену її!
Підійшли вони до хати.
– Геть! – загримав волохатий.
Забирайся звідсіля! –А лисиця відмовля:
– От як скочу, як підскочу –Полетить із тебе клоччя,На шматочки роздеру,Ще й на порох розітру!
Як почув ведмідь цю мову –Враз сховався у кущі,І побрів наш зайчик знову,Сльози річкою ллючи.
Стріла зайчика собака,Розпитала, що та як.
– Годі, – каже, – годі плакать,Не боюсь я розбишак!
Підійшла й вона до хати,Загарчала: – Геть, хвостата!
Забирайся звідсіля! –А лисиця відмовля:
– От як скочу, як підскочу, –Полетить від тебе клоччя,На шматочки роздеру,Ще й на порох розітру!
Утекла й собака зразу!
А зайчатко уночіЗнов побігло, від образиСльози річкою ллючи.
Враз іде назустріч півник,Гострі шпори на ногах.
– Що з тобою? Дуже дивноЗайця бачити в сльозах!
– Ой, мене прогнала з хатиЛюта злодійка хвостата!
Ой, куди ж тепер піду?..
Де я захисток знайду?..
– Що ж, провчу я розбишаку!
– Де вже, півничок, тобі?!
Вовк, ведмедик і собакаВідступились в боротьбі...
– Ну, за мене не страшися!
Сам побачиш, – от ходім! –Вийшли друзі на узлісся,Де стояв зайчатин дім.
Місяць виглянув з-за хмари.
Півник крилами ударив.
– Годі спать – ку-ку-рі-ку! –На чужім пуховику!
Вмить лиса продерла очі.
– Хто там ходить по двору?
От як скочу, як підскочу –На шматочки роздеру!
Не злякався півник смілийТа на ґанок як стрибне.
– Забирайся, поки ціла!
Не дратуй, гляди, мене!
Відкида лиса запори,Бачить: півник-молодець,Гострий дзьоб, сталеві шпориЩе й червоний гребінець.
Тут лиса аж закрутилась– Я хороша! Я не зла!
Я з зайчатком не сварилась,По-сусідському жила!..
А сама – мерщій на ґанок,Та – по східцях, та у ліс!..
І зустрінув зайчик ранокЗнов веселий, як колись.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зайчикова хатка, Н. Забіла», після закриття браузера.
