Читати книгу - "Як три невістки сперечались, російська казка"

В одному селі жив чоловік із трьома синами. Минали роки, хлопці підросли, справили весілля та привели в дім по дружині. Господар тішився – діти щасливі, підростають онуки, його шанують і слухають. Єдине, що непокоїло старого, – невістки, які мало не щодня сварилися через дрібниці. Кожна прагнула бути головною й не зважала на інших. – Любаво, звари борщ, бо нездужаю, – просить одна. – Не маю часу, – знизує плечима дівчина, – бо треба корову подоїти. Звернися до Варвари.

– Е, ні, вчора обід готувала. Сьогодні Оленчина черга. Не хочу чути ніяких відмовок. А якщо гуртом прибирають помешкання, такий ґвалт починається, що краще тікати з дому. – Не лінуйся, Варваро, – дорікне старша невістка. – Це ти байдикуєш, – не змовчить молодша. – Поглянь, скільки бруду коло печі – погано вимила. – Обидві – нероби, – посміхаючись, утрутиться середня. – Доки сперечалися, вже й посуд перемила, на ґанку поприбирала, скатертини попрасувала та килимки вибила. І так галасують із ранку до вечора. Урешті-решт господар не витримав і покликав дівчат: – Утомився від чвар. Тому пропоную змагання. Переможниця стане головною, а решта – слухатиметься та поважатиме її. То як, згодні? – Авжеж, – зраділи дівчата, сподіваючись виграти. – Але пообіцяйте, що гідно сприймете поразку. Невістки ствердно захитали головами. – Слухайте уважно, бо загадка непроста, – розправив вуса дідусь. – Завтра вранці мусите назвати те, що чути якнайдалі. Спантеличені дівчата розійшлися по кімнатах і до світанку міркували над відповіддю. А щойно зійшло сонце, завітали до старенького. Старша вирішила, що якнайдалі чути ранковий спів півня. Середній спало на думку, що це гавкання собаки. А найменша несподівано відповіла: – Гадаю, що це хліб-сіль. – Не помиляєшся, Варваро, бо чутки про гостинну людину долають значно більшу відстань, аніж кукурікання півня чи гавкіт собаки. Вітаю, ти перемогла.