Читати книгу - "Курочка, мишка та півник, угорська казка"

Жили собі, були собі там, де, може, й зовсім не жили та не були, курочка, мишка та півник.

Якось курочка знайшла житнє зернятко. Знайшла його й закудкудакала:

– Ко-ко-ко, ко-ко-ко! Гляньте-но, що я знайшла! Хто віднесе зерно до млина?

– Я – ні,– сказала мишка.

– Я теж ні,– сказав півник.

Понесла курочка сама зернятко до млина. Мірошник змолов його на борошно.

– Хто понесе борошно додому? – спитала курочка.

– Я – ні,– сказала мишка.

– Я теж ні,– сказав півник.

Понесла курочка сама борошно додому.

– Хто замісить тісто на хліб? – спитала курочка.

– Я – ні,– сказала мишка.

– Я теж ні,– сказав півник.

Замісила курочка тісто сама.

– Хто затопить піч? – спитала вона, коли тісто висходилось.

– Я – ні,– сказала мишка.

– Я теж ні,– сказав півник.

Гаразд. Запалила курочка вогонь у печі сама.

– Хто спече хліб? – спитала вона.

– Я – ні,– сказала мишка.

– Я теж ні,– сказав півник.

Спекла курочка хліб сама.

– А хто ж їстиме хліб? – спитала курочка, коли спекла вже хліб.

– Я! – сказала мишка.

– Я теж! – сказав півник.

– Ні! – відповіла курочка.– Хліб я з’їм сама із своїми курчатками. Так і сталося. Коли хліб добре випікся, курочка з своїми курчатками зі смаком його з’їли.

Через тиждень курочка знову знайшла житнє зернятко і знову надумала спекти хліб.

Тільки-но мишка та півник почули про це – схопили зернятко, побігли з ним до млина, змололи його на борошно й хутенько принесли додому.

Півник замісив тісто на хліб, а мишка допомогла курочці розпалити в печі.

Спекли курочка, мишка та півник хліб і смачно його з’їли гуртом: курочка з курчатами, мишка та півник.

Ото був добрий обід!