Читати книгу - "Озеро Залиш, японська казка"

Давно колись в одному великому озері була сила-силенна коропів та карасів, а тому на його березі завжди сиділи рибалки.

Та от дивна річ: коли ввечері вони збиралися додому, звідкілясь лунав голос:

– Залиш! Залиш!

Голос наганяв на рибалок такого страху, що вони залишали снасті та улов і тікали додому. Ось чому люди назвали це озеро Залиш.

Якось чоловік на ймення Міцудзаемон, вирушаючи на рибалку, сказав:

– Хоч би скільки мені кричали: «Залиш!» – я не послухаюсь! Цілісінький день не клювало; лиш надвечір Міцудзаемону пощастило

витягти кілька рибин.

«Ну, тепер час і додому»,– подумав він і підняв кошичок з рибою. Аж тут, наче з-під землі, пролунало:

– Залиш! Залиш!

– А чого це я маю залишати рибу, якої сам наловив? – вигукнув Міцудзаемон.

По дорозі додому він зустрів вродливу молодицю.

– Пробачте, ви не продали б мені трохи риби? – спитала вона.

– Не можу. Хочу вернутися додому з гостинцем,– непривітно відповів Міцудзаемон.

Обличчя в молодиці посуворішало.

– Тож не продасте? – знову спитала вона.

– Не пролам! – відповів Міцудзаемон і подався додому.

– Гей, жінко, подивись-но на мій улов! – похвалився він і помахав кошичком. – А знаєш, я оце зустрів якусь сердиту молодицю.

– Яку? – спитала жінка.

– Кажу ж тобі – сердиту. Вимагала, щоб я продав їй риби.

–. Може, таку? – Жінка повернулася до нього обличчям і вигукнула: – Залиш!

То була молодиця, з якою він недавно здибався.

– Ой, це ти?

Міцудзаемон упав непритомний.

Через якийсь час він прийшов до тями і побачив, що він не вдома, а в лісі, глухому й темному. Снастей і риби мовби й не було.