Читати книгу - "Три завдання, африканська казка"

Жив у одному місті чоловік, і була в нього дочка, гарна-прегарна, ласкава-преласкава.

Коли дівчина підросла, до неї почали свататись найвродливіші царевичі та королевичі, але батько не хотів її ні за кого віддавати.

Він усім загадував три завдання, і ніхто не міг виконати жодного з них.

А неподалік від того міста жив собі один селянин. Почув він про ті невдалі сватання та й вирішив теж випробувати свою долю.

А чи ті завдання були важкі, судіть самі.

Спочатку треба було висидіти цілий день у кімнаті з комарами. А хіба це легко, коли їх хмари, а ви голі; вони вас кусають, а вам не можна й пальцем ворухнути – умова така!

Потім треба було з’їсти пекучу червону перчину, і щоб ніхто не здогадався, що вона вам пече, немов розпечене залізо.

А насамкінець треба було розповісти історію завдовжки в цілий день.

Як же поводився селянин?

У кімнаті з комарами він став оповідати вартовим про свого коня – такий вже він у нього гарний, та й у яблуках і тут, і там, і он там – та й руками показує, де в того коня ті яблука. А вартові вуха порозвішували, слухають і не розуміють, що то селянин так комарів од себе одганяє. От і став він переможцем.

А другим завданням було з’їсти перчину, пригадуєте? Що ж робить наш жених?

А він насипає на землю пшона, і до нього збігаються кури. Перчину він з’їв та й ну руками одганяти курей:

– Киш звідси! Не докучайте мені!

Ніхто й не зрозумів, що йому так пекло язика, що довелося руками махати.

Останнє завдання – розказати довгу-предовгу історію. І дуже вже хочеться селянинові одружитися з тією вродливицею.

От і починає він свою оповідь:

– Якось зібрав я багато пшениці та й позсипав її у мішки. Аж коли дивлюсь – миша, та й шмиг у нірку. Вирішив я її зловити. Затаївся та й став чекати. Ось знову миша – прогризла дірку в мішку, схопила зернятко – та до себе в нірку, а потім знову до мішка, та й знову із зернятком у нірку, та й знову до мішка, та й знову за зернятко, та й знову... та й знову...

Ось уже й сонце сховалось, а оповіданню кінця-краю не видно.

Нічого було робити впертому батькові, віддав він свою красуню хитрому селянинові.