Читати книгу - "Гарна дружина, африканська казка"

Жив на світі чоловік, який дуже любив хвалитися. Якось він похвалився, що може виміряти всю землю – від сходу й до заходу сонця – і полічити всі зірки на небі. Похвалився і навіть об заклад побився, що наступного ранку скаже всім, скільки зірок на небі і скільки ліктів має земля від сходу до заходу сонця.

Опісля він, звичайно, зрозумів, що набалакав зайвого. Звісно, він програє і втратить своє добро. Прийшов хвалько додому смутний-невеселий. Дружина ставить на стіл їсти, а йому і не їсться, і не п’ється. Почала дружина допитуватися, що з ним таке.

– Я вскочив у халепу по самі вуха,– признався чоловік.– Побився об заклад, що завтра вранці скажу, на скільки ліктів тягнеться земля від сходу до заходу сонця і скільки зірок на небі. А якщо не скажу, у нас заберуть усе наше майно.

Дружина вислухала його та й каже:

– Не така це вже й халепа! Не бійся. Я навчу тебе, як викрутитися з неї. Завтра йди до тих людей і скажи, що, мовляв, від сходу і до заходу сонця стільки-то ліктів, а зірок на небі стільки, скільки зерен проса ось у цьому горщику. А хто не вірить – хай перевірить.

На другий день чоловік зробив так, як йому порадила дружина.

Усі дуже здивувалися з його кмітливості. Аж до самого царя докотилася слава про нього, і цар звелів привести його до себе.

Коли чоловік прийшов, цар повів з ним таку мову:

– Твоя відповідь дуже розумна. Не всяк зуміє так відповісти. Мабуть, хтось дуже розумний навчив тебе. Хто це?

Хвалько відразу ж і признався:

– О мій царю! Дружина моя навчила мене. Вона в мене розумниця.

– Невже? – здивувався цар.

– Еге ж! І розумниця, і вродливиця!

Вислухав його цар та й каже:

– Якщо вона така розумна та ще й вродлива, то мусить бути дружиною царя, а не дурня, як оце ти. Іди приготуй вечерю і чекай на мене. Я приїду і візьму її собі за дружину.

Повернувся чоловік додому похнюплений. Не їсть, не п’є, а все думає.

Питає його дружина:

– Яка біда сталася з тобою? На тобі лиця не видно.

А чоловік у відповідь:

– Така біда, що гірше нікуди. Покликав мене цар і почав випитувати, хто навчив мене, як виграти суперечку. Я відповів, що ти навчила, і цар здивувався, що ти така розумна. Тоді я сказав, що ти не тільки розумна, а ще й вродлива. Аби знав, яка в мене дружина! А він і каже, що коли ти розумна та вродлива, то мусиш бути за дружину йому, а не мені. Отаке-то сталося!

Вислухала його дружина та й мовить:

– От бачиш до чого довів тебе твій язик! Та що тепер балакати! Треба відвернути біду. Іди знову до царя і запроси його на вечерю.

Пішов чоловік запрошувати царя на вечерю, а дружина тим часом наставила на стіл усяких горщиків – і великих, і малих, і глибоких, і мілких. Але замість страв сипнула в кожен горщик по жменьці пилу і всі понакривала накривками. Поверх кожної накривки вона поклала клаптик тканини – куди шовк, куди парчу, куди грезет, куди оксамит, а куди просто бавовняну шматинку. Одні клаптики були візерунчасті, інші – барвисті, ще інші – сіренькі й майже непомітні. Одні були новенькі, а інші – напівзотлілі, що ледве купи трималися.

Прийшов цар зі своєю челяддю. Посідали за стіл.

Відкрили один горщик – а там лише жменька пилу. Повідкривали всі інші – і там те саме.

Розгнівався цар і вигукнув:

– Що все це означає?

Жінка промовила:

– О, великий царю! Не гнівайся! Я не мала наміру глузувати з тебе. Я просто хотіла натяками сказати тобі те, що думаю. Ось на столі горщики, накриті клаптиками. Всі ці клаптики різні. Одні пишні й дорогі, інші прості й дешеві, одні новенькі, інші старі. А пил у всіх горщиках однаковий. Мине час, і всі клаптики зотліють і стануть пилом. Так само й жінки – вродливі вони чи невродливі – постаріють. І та, що була красунею, з роками змарніє, і та, що була невродливою, стане в старості не гіршою від тієї, що замолоду була найгарнішою красунею. Тільки вірне серце – і замолоду, і в старості – залишається прекрасним. Ось що я хотіла тобі сказати. Отож не засмучуй мене та чоловіка. Не розбивай нашого кохання, не знищуй нашої сім’ї.

Цар уважно вислухав, похвалив жінку за розум, обдарував золотом та сріблом і, полишивши лихі наміри, повернувся до свого палацу.

А чоловік, зоставшися наодинці з дружиною, сказав:

– Тепер я зрозумів, що гарна дружина – окраса чоловіка. Вона – найкоштовніший його скарб. Хто знайшов гарну дружину, той знайшов своє щастя.