Читати книгу - "Ліве око царя, болгарська казка"

Біля палацу одного царя був великий ринок. З цілого царства приходив сюди люд продавати худобу. Якось один старий привів вола. Такий той віл був гарний, що навколо нього зразу ж з’юрмилися покупці.

– Гарний у тебе віл, діду. Скільки просиш за нього? – запитав хтось.

– Ліве око царя, синку,– відповів старий.

Усі здивувалися. Як сміє цей дід таке казати! Почує цар – відітне йому голову. Згодом хтось іще поцікавився, скільки коштує віл. Старий знову відповів: ліве око царя. Слова ці поширилися по всьому ринку. Почув про того старого й сам цар. Зразу ж наказав привести його в палац. Коли старого привели, цар запитав:

– Діду, навіщо тобі моє ліве око? Чому ти просиш його за такого гарного вола?

– Даруй мені, володарю,– сказав старий,– я і сам не знаю. Є в мене донька. Чого вона тільки зажадає, я ні в чому не можу їй відмовити. Оце вона й напутила мене просити за вола цареве око.

Цар відпустив старого й наказав привести до нього дівчину. Того ж дня її привели до нього.

– Навіщо ти сказала своєму батькові просити за вола моє ліве око?

– Хотіла тебе бачити,– відповіла та.– А то б ти мене не покликав.

– А навіщо я тобі здався?

– Аби сказати тобі, що про тебе думає народ.

– Послухаю!..

– Тільки за умови, що ти не розгніваєшся на мене,– сказала дівчина. Цар погодився.

– Народ каже: ліве око цареві не потрібне.

– А чого ж це так, дівчино?

– Бо коли до тебе приходять люди судитися чи в яких інших справах, ти ставиш заможних по праву руч, а бідарів – по ліву і завжди вигороджуєш багатих. Тож народ і каже, що ліве око в тебе не бачить.

Цар обурився й наказав кинути дівчину до в’язниці. Та наступного дня передумав, захотів перевірити, чи справді ця дівчина така розумна. Наказав знову привести її.

– Коли ти, дівчино, так багато знаєш, то скажи мені: яке завбільшки моє багатство? – запитав цар.

– Я відповім тобі, як пообіцяєш, що кілька днів коритимешся мені.

– Але як ти відповіси неправильно, я одрубаю тобі голову.

– Все твоє багатство варте однієї курки,– сказала дівчина.

– Негайно закатуйте її! Вона глумиться з мене! – розкричався цар.

– Накажеш катувати мене через тиждень, а зараз я наказую, царю великий,– мовила дівчина й звеліла посадовити царя у в’язницю й не давати йому ніякої їжі.

За тиждень вона прийшла до нього у в’язницю й піднесла до віконця смажену курку. Цар хотів був схопити ту курку, та дівчина не дала.

– Скільки ти даси за неї? – спитала вона.

– Все золото, яке в мене є.

– Мало,– відповіла дівчина.

– Все моє багатство!

– А хіба я тобі не казала, що все твоє багатство варте однієї курки?

І дівчина випустила царя. Той побачив, яка вона розумна, і залишив її при палаці, щоб допомагала йому порадою.