Читати книгу - "Помста мавпі за рачиху, японська казка"

Давно це було. Одного дня вийшли мавпа та рачиха погуляти. Коли це бачать – в придорожній траві рисовий колобок котиться.

– Колобок мій! Колобок мій! – закричала рачиха.

Заздрісна мавпа процідила крізь зуби:

– Пощастило тобі, рачихо! Проте сподіваюсь, і я знайду щось смачненьке.

І відразу заходилася шукати. Але знайшла лише зернятко хурми. А тому все думала, як би випросити в рачихи колобок.

– Рачихо! Скажи мені, що ти робитимеш із цим колобком?

– Що робитиму? Віднесу додому!

– Та він гнилий!

– Зовсім він не гнилий! – буркнула рачиха.

– Ой, як смердить! Викинь його, я дам тобі зернятко хурми.

Рачиха послухалася мавпу: викинула колобок, а натомість одержала

зернятко хурми.

Тим часом мавпа схопила колобок і вмить проковтнула.

– Який смачний колобок! А ти, дурна рачиха, викинула його! – сказала вона й пострибала геть.

Ледве стримуючи гнів, рачиха поповзла в сад і закопала зернятко хурми в землю.

– Рости швидше, а то клішнею переріжу! – примовляла рачиха, поливаючи щодня водою зелений паросток, який невдовзі перетворився у велике дерево.

– Обростай швидше плодами, а то коріння переріжу! – примовляла рачиха і так само часто поливала дерево водою.

Незабаром воно вкрилося великими червоними плодами.

– Нарешті хурма таки вродила! – тішилася рачиха, дряпаючись на дерево.

А тим часом де не взялася мавпа та й каже:

– Хочеш, рачихо, я полізу на дерево замість тебе?

Рачиха погодилася, і за мить мавпа вже була між гілками.

– Мавпо, кидай швидше хурму! – гукнула рачиха.

Але мавпа ніби й не чула – знай зривала червоні плоди й уминала.

– Ох, яка ти хитрюща! – гнівно вигукнула рачиха й замахнулася на мавпу клішнею.

– Як уже тобі так кортить, то на тобі, їж! – вигукнула мавпа й, зірвавши зелену хурму, шпурнула її вниз.

Твердий плід улучив рачисі в спину і розчавив її.

А в рачихи були маленькі раченята.

– Мавпа вбила нашу маму! – заголосили вони, розмахуючи клішнями.

– Яка жорстока мавпа!

– Треба її провчити!

– Відплатимо їй утрьох! – вирішили бджола, жолудь і ступка, що були свідками страшного видовища, і поховалися в мавпячій хатині.

Настав вечір. Мавпа повернулася додому з гілкою, обвішаною плодами хурми.

– Як чудово я придумала! Та дурна рачиха ніколи вже не вилізе на дерево! Всі червоні плоди будуть мої! – сказала сама до себе мавпа й, мугикаючи, всілася біля вогнища.

Та саме цієї миті жолудь, який заховався в попіл, тріснув, і шматок його влучив мавпі в ніс.

– Ой, болить!.. Ой, болить!..

Мавпа помчала на кухню й сунула голову в глек із водою. А бджола як укусить її в хвіст!

– Ой, болить!.. Ой, болить!..

Мавпа схопилася лапами за ніс і за хвіст та й кинулася надвір. Але в дверях її підстерігала ступка. Бах! Ступка луснула мавпу по голові.

– Ой-ой-ой! – зойкнула мавпа й, закотивши під лоба очі, сконала.