Читати книгу - "Лисичка-сестричка і вовк, російська казка"

Жили собі дід і баба. Дід каже бабі:

– Ти, бабо, печи пироги, а я запряжу сани і поїду по рибу.

Наловив риби і везе додому повні сани. От їде він і бачить: лисичка скрутилася калачиком і лежить на дорозі. Дід зліз із саней, підійшов до лисички, а вона не ворухнеться, лежить собі як мертва.

– От буде подарунок дружині! – сказав дід, узяв лисичку і поклав на сани, а сам пішов попереду.

А лисичка вибрала слушну хвилину і стала викидати потихеньку із саней усе по рибинці та по рибинці, все по рибинці та по рибинці. Повикидала всю рибу і сама втекла.

– Ну, стара, – каже дід, – який комір привіз я тобі на шубу!

– Де?

– Та м на санях – і риба, і комір.

Підійшла баба до саней: ні коміра, ні риби – почала лаяти чоловіка:

– Ах ти, такий-сякий! Ти ще надумав мене дурити!

Ту т дід зметикував, що лисичка була не мертва. Погорював, погорював, та нічого вже не зробиш.

А лисичка зібрала всю розкидану рибу в купку, сіла на дорозі і ласує. Підійшов до неї сірий вовк:

– Здрастуй, сестричко!

– Здрастуй, братику!

– Дай мені рибки!

– Налови сам і їж.

– Я не вмію.

– Ет, я ж наловила! Ти, братику, йди на річку, опусти хвоста в ополонку, сиди і примовляй: «Ловись, рибко, велика й маленька! Ловись, рибко, велика й маленька! Ловись, рибко, велика й маленька!». Рибка тобі сама на хвіст начіпляється. Та дивись сиди довго, бо не наловиш.

Вовк і пішов на річку, опустив хвоста в ополонку і почав примовляти:

– Ловись, рибко, велика й маленька! Ловись, рибко, велика й маленька!

Слідом за ним і лисиця заявилася; ходить коло вовка і примовляє:

– Яснійте, яснійте, в небі зорі! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!

– Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?

– То я тобі допомагаю.

А сама хитруха знай торочить:

– Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!

Довго-довго сидів вовк біля ополонки, цілу ніч не сходив з місця, хвіст його і приморозило. Спробував було підвестися – де там!

«Ач, скільки риби наловилось – і не витягнеш!» – думає він.

Дивиться, а жінки йдуть по воду і кричать, побачивши сірого:

– Вовк, вовк! Бийте його, бийте його!

Прибігли і почали товкти вовка – хто коромислом, хто відром, хто чим попало. Вовк стрибав, стрибав, відірвав собі хвоста і кинувся навтьоки не озираючись.

«Гаразд, – думає, – я тобі помщуся, сестричко!»

Ти м часом, поки вовкові боки м’яли, лисичці-сестричці закортіло спробувати, чи не вдасться ще що-небудь украсти. Залізла в одну хату, де жінки пекли млинці, та втрапила головою в діжку з тістом, обмурзалась і біжить. А вовк їй назустріч:

– Отак ти учиш? Мене всього потовкли!

– Ой, вовчику-братику! – каже лисичка-сестричка, – у тебе хоч кров виступила, а в мене – мозок, мене болючіше прибили, я насилу шкандибаю.

– І те правда, – каже вовк, – де тобі, сестричко, йди, сідай на мене, я тебе довезу.

Лисичка сіла йому на спину, він її й повіз.

От лисичка-сестричка сидить і тихенько наспівує:

– Битий небитого везе, битий небитого везе!

– Що ти, сестричко, кажеш?

– Я, братику, кажу: «Битий битого везе».

– Так, сестричко, так!

Ось так лисичка обхитрила вовка.