Читати книгу - "Сорока та її пташенята, бурятська казка"

Одного разу сорока наказала своїм маленьким пташенятам:

– Ви вже дорослі й самі маєте добувати собі їжу.

Сказала так і полетіла разом з пташенятами до лісу підживитися. Проте в лісі пташенята не схотіли самі шукати їжу.

– Краще повернемося додому. Нам було добре, коли ти сама приносила їжу.

– Але ж ви повинні вже самі ловити черв’ячків, метеликів, і я теж колись залишила своє рідне гніздечко. Тоді я була менша від вас,– мовила їм сорока.

– А що як стріла мисливця улучить у нас? – запитали пташенята.

– Цього ви не повинні лякатися. Людина спочатку прицілюється, а потім уже стріляє. Ви встигнете полетіти.

Тоді пташенята кажуть:

– А що як людина поцілить у нас каменюкою?

– Не турбуйтеся, пташенята. Людина повинна спочатку нахилитися і взяти камінь,– каже їм сорока.

– А що як людина триматиме камінь у руці? Що нам тоді робити?

– Якщо ви і про це запитали, то вам нічого боятися,– відповіла сорока своїм пташенятам.