Читати книгу - "Мороз і вітер, коряцька казка"

На березі моря жили два брати – Мороз і Вітер. Якось Вітер питає в Мороза:

– Послухай-но, мабуть, на всій землі немає нікого дужчого за нас із тобою?

– Мабуть, є!

– А хто?

– Сохолилан, Воронів син, і сам Ворон.

– Що ж він може зробити, коли я поллю водою, а ти заморозиш?

– Він перехитрить нас!

– Ану спробуймо!

Подув Вітер, зашуміло море, набігли хмари, і полив дощ, зірвалася хуртовина. Тундра обледеніла. Почали вимирати звірі й олені.

Побачив Сохолилан хуртовину і сховався в лісі. Лежить він у полозі і каже старшій доньці:

– Сходи, доню, поглянь, яка погода!

Вийшла дочка з яранги, підхопила її хуртовина й понесла. Послав Ворон середню доньку. Підхопила хуртовина середню доньку і понесла. Послав Ворон найменшу – і третю доньку понесла хуртовина.

Чує Ворон, як виє хурделиця, та й каже до жінки:

– Мабуть, гарна погода, я чую, доньки грають і співають.

Виглянула стара із яранги.

– Дивися, старий, немає доньок, їх, мабуть, Вітер поніс!

Вийшов Ворон надвір і закричав:

– Ага, он вони що роблять, он вони що роблять! Хочуть бути сильнішими за Ворона. Чо-чо-чо!

Надів старий штани. Підійшли до нього дві мишки. Він знову закричав:

– Чо-чо-чо!

Підійшли до нього два ведмеді – білий і чорний. Одяг старий кухлянку, загукав:

– Чо-чо-чо!

Підійшли до нього дві росомахи. Надів старий торбаз. Потім запряг двох мишок у байдару і поїхав до Вітра з Морозом.

Побачили Ворона Вітер з Морозом і почали сміятися: старий Ворон їде що-небудь канючити, доведеться дати все, що захоче,– все одно забере.

Прийшов Ворон у ярангу, а брати сміються й питають:

– Ну, де твій син Сохолилан? І де твої доньки?

– У мене все загинуло,– і син, і доньки, і ярангу мою кудись занесло, і їсти нічого. Мабуть, і ми із старою помремо!

А ввечері Ворон сказав господарям:

– Вночі не виходьте з яранги – у мене дуже злі собаки!

– Які собаки? – запитують брати. Розреготалися і сказали: – Старий зовсім з глузду з’їхав!

А той вийшов на вулицю і крикнув:

– Ну, мишки, ідіть в амбар до господарів, гризіть і точіть одяг, щоб до ранку тільки пилюка з нього лишилася! Ведмеді й росомахи, ви любите попоїсти. З’їжте всі їхні запаси.

Повернувся до яранги, а брати й питають:

– Ну як твої собаки?

Нічого не сказав Сохолилан.

Вранці старий Ворон що не побачить, те й просить.

Сміються брати: «Хай старий розважить душу, все одно нікуди не забере».

– Дайте мені ваші торбази й штани.

– Візьми.

Тягає Ворон одяг із яранги. А брати регочуть: «Тягни, старий, на свої нарти,– у тебе собаки великі, усе повезуть!»

Навантажив Ворон байдару, сів і гукнув на мишок. Рвонули вони байдару – тільки снігова курява знялася.

– Ти ба! Глянь-но, брате Вітер! – каже Мороз.

Ахнув Вітер, а тут і їхня череда оленів помчала слідом за Вороном. Побігли брати в амбар, а там сама потерть: ні їжі, ні одягу не лишилося.

– Бач,– мовить Мороз, – я ж казав, що він нас перехитрить! Що ж нам тепер робити? Ні в чому навіть на вулицю вийти! – І засіли брати в землянці.

А Ворон приїхав додому, зварив юшку із старезних кишок, поставив на нарти і поїхав до братів.

– Ну, як ви тут живете?

Мовчать брати. Тоді Ворон забив вихід із землянки, залишив тільки маленьку щілину.

– Може їсти хочете?

Брати давно голодні, попідставляли роти, та й відскочили з ошпареними губами

– Ну, іще хочете?

І почав Ворон лити в щілину.

Лив-лив і налив повну землянку. Просять брати змилуватись над ними.

– Ні, вас не можна випускати на волю, бо ви всіх людей і звірів занапастите в тундрі! – відповідає Ворон.

Ще й тепер, коли брати розсердяться, подмуть у щілину, зірветься хуртовина, але вже не така страшна, як раніше бувало.