Читати книгу - "Ворон і вовки, коряцька казка"

Сковзався ворон із сопки, а вовк пробігав мимо.

– Вороне, я теж хочу посковзатися! – каже вовк.

– Тобі не можна, тут урвище – впадеш у ріку!

– Я вмію сковзатись! – відказав вовк і поїхав. Доїхали до урвища.

Ворон піднявся в повітря, а вовк шубовснув у річку. Не може вилізти, неборака, з крижаної води, просить ворона, щоб допоміг йому.

– Ти ж казав, що вмієш сковзатись! – відповідає ворон.

– Я дам тобі череду оленів!

– Не треба, у мене є олені!

– Я віддам тобі свою сестру!

– Гаразд! – погодився ворон і допоміг вовкові вибратися з води.

Вискочив вовк на берег, обтрусився і побіг чимдуж у тундру.

Тоді подумав щось і здалеку крикнув:

– Ти надто чорний для моєї сестри!

Піднявся ворон у небо, перелетів через сопку і впав на дорозі вовка, обернувшись у м’ясо. З’їв вовк м’ясо, а ворон знову став вороном і вивернув вовчу утробу як принаду вовкам.

Притягнув ворон вовка додому.

– Давай святкувати! – сказала жінка воронові.

– Підождемо синів із тундри.

А вовки ждали-ждали брата, та й пішли шукати. По дорозі вони з’їли кинуту вороном принаду й поздихали.

Так і не діждалися вовків-братів дома.

Довелося сестрі самій іти на полювання.

На полюванні вона звихнула ногу – насилу додому допленталась.

– Не можу більше полювати, ідіть ви, мамо! – сказала сестра, лягла й лежить.

Мати тієї ночі народила сина, та ще такого, що він на ранок заговорив, а ввечері пішов у тундру на полювання.

Вранці той син приніс цілого оленя. От він сидить, п’є чай і питає в матері:

– Чого це у вас так багато постелей?

– Це старі постелі,– відповідає мати.

– А чого в нас так багато луків і стріл?

– Це стріли твого батька!

– Ні, мабуть, у вас, крім сестри й мене, іще діти були. Бачу по слідах біля яранги.

Уночі він пішов слідами своїх братів і прийшов до стійбища ворона.

Заходить до яранги й питає у ворона:

– Де мої брати?

– Не знаю,– каже ворон.

– А що це розкидано навколо вашого стійбища?

Злякався старий ворон, сховався, сховалась і дружина.

Пішов вовк до іншої яранги, а там лежать його брати.

Він узяв та й оживив їх.

Поїхали додому. Ще й з собою воронову доньку забрали.

Розплакалась дівчина:

– Батько мене лаяти буде!

– Не буде, він усіх моїх братів повбивав! – сказав найменший вовк.

Повернулися брати ворони з тундри. Сіли пити чай і питають:

– Де ж наша сестра?

– Лишенько, ми ж і забули про неї! – сказала мати і побігла по доньку в сусідню ярангу та як закричить:

– Там нікого немає, її забрав молодий вовк!

Приїхали брати ворони до братів вовків. Побачили там свою сестру й питають:

– Чого ти тут?

– Мене вовки взяли.

– Нащо ви забрали нашу сестру? – спитали брати ворони у братів вовків.

– А нащо ваш батько вбивав моїх братів? – спитав найменший вовк.

– Ми нічого не знаємо, нас не було дома.

Довго сперечалися ворони з вовками і вирішили мінятися сестрами.

Так і зробили. Ворони залишили свою сестру вовкам, а сестру вовків повезли до себе. Більше ніколи не ворогували.