Читати книгу - "Хитра лисиця, коряцька казка"

Сидить одного разу лисиця на березі й думає: «Як би це попоїсти свіжої рибки».

Аж дивиться, по річці колода пливе, а на ній дві чайки сидять.

Лисиця питає в них:

– Що ви, чайки, робите?

– Рибу ловимо.

– Візьміть і мене з собою!

– Стрибай!

І стрибнула лисиця.

Колода перевернулася, чайки полетіли, а лисиця впала у воду.

Понесло її вниз по річці і винесло в море.

Бачить лисиця – довкола, куди не кинь оком,– вода.

Тоді вона й каже:

– Ану, лапи, будьте мені веслами! Ану, хвосте, будь мені стерном!

Пливе лисиця, як у човні: лапи, наче весла, воду загрібають, а хвіст, наче стерно,– туди-сюди, сюди-туди повертається.

Тільки забула вона хвосту сказати, щоб він до берега кермував. От хвіст і править у відкрите море.

Пливла лисиця, пливла, а берега все не видно й не видно.

Запливла аж на середину моря. І сама не знає, куди далі пливти.

Зустрівся їй тюлень та й питає:

– Куди це ти, лисице, запливла? Либонь, заблудилась у нас у морі? Гай-гай, не допливеш тепер, небого, до берега.

– Сама знаю, куди пливу,– відповідає лисиця,– хочу подивитися, чи є ще звірі в морських водах. Чула я, що вас уже зовсім мало залишилося.

– Неправда,– відповідає тюлень.– Ще багато звіра в морських водах: і нас, тюленів, і моржів, і китів.

– Овва! – каже лисиця.– Поки сама не побачу, нізащо не повірю. Гей, звірі, підійміться з морської глибини і ляжте рівненько рядочком до самого берега. Я вас полічу.

Тут випірнули на поверхню всі тюлені, всі моржі, всі кити і лягли рівненько рядочком на воду аж до самого берега.

Хитра лисиця по спинах тих звірів, наче по мосту, побігла.

Біжить і лічить:

– Один тюлень, два тюлені, три тюлені... Один морж, два моржі, три моржі... Один кит, два кити, три кити...

Так по спинах добігла до самого берега. Вискочила на берег і кричить тюленеві:

– Ти правду сказав: вас іще багато, дурних звірів, у морських водах. Через усе море можна з вас моста зробити! Ну а зараз пливіть, хто куди хоче, а я відпочивати буду!

Морські звірі попливли, а лисиця шубку з себе скинула і повісила сушити на кущик. А хвоста на камінь поклала – хай і він сохне.