Читати книгу - "Подорож Куйкинняку, коряцька казка"

Одного разу Куйкинняку пішов на морський берег. Там він побачив акібу.

– Ти що тут, акібо, робиш?

– Спати збираюся.

– Ось послухай, що я тобі скажу.

– Мені це ні до чого, бо я хочу спати.

Тоді Куйкинняку заспівав:

– Акібо, понеси мене В місця, багаті на жир,

До жінок морського народу.

Посадила його акіба собі на спину і повезла. Привезла до китового народу.

– Здоров, старий! Чого приїхав?

– Ну як вам сказати... Жиру поїсти хочу.

– Заходь.

Куйкинняку зайшов.

– А подайте-но йому нерп’ячі ласти!

Подали.

– На, поїж нерп’ячих ластів.

Їв, їв Куйкинняку нерп’ячі ласти, наївся добре, а потім каже:

– Спасибі, наївся. От тільки в горлі пересохло. Дайте щось попити.

– Он там стоїть дерев’яне корито з водою. Візьми й напийся.

– Ех ви, ще й досі без чашок живете!

Він підійшов до корита і тільки-но почав пити, як раптом сторч головою полетів у корито. Упав прямо на оселю моржевого народу.

Сів біля дверей і сидить.

Потім почав співати:

– Гей-гей! Жінки з далеких земель Черпають воду з гірських річок!

З житла нагукали:

– Гей, хто там? Заходь!

Зайшов.

– Почастуйте-но гостя.

Почали пригощати.

Їв-їв, а наївшись добре, каже:

– Ех, пити хочеться.

– Напийся сам.

Підійшов до корита, ще й пити не почав, як раптом шубовснув сторч головою. Упав прямо на оселю лахтачого народу.

Сів біля димової дірки і сидить.

Потім почав співати:

– Гей-гей! Жінки з далеких земель Черпають воду з гірських річок!

З оселі гукнули:

– Гей, хто там? Заходь!

Зайшов.

– Ох, зле мені! Помираю від спраги. Швидше напоїть мене!

– Іди сам напийся. Бери он рогову чашку.

Узяв рогову чашку й почав пити.

Напившись добре, каже:

– Нарешті, напився. Аж ожив. А тепер почастуйте мене лахтачими ластами.

Поставили перед ним лахтачі ласти. їв, їв, аж поки наївся.

– А тепер проведіть мене додому. За це я віддам вам свою доньку.

– Добре, проведемо.

Вирушили в дорогу.

Прибувши до Куйкинняку, зробили толкушу.

Наїлися донесхочу.

Потім вирушили додому.

З ними поїхала і Таніанавут, гарна донька Куйкинняку.

Повертаючись, надумалися заїхати в оселю китового народу.

– Доброго здоров’я! Звідки чимчикуєте?

– Правду кажучи, проводили Куйкинняку.

– Чим же він обдарував вас?

– Ми ж не глузували з нього, як ви, от і обдарував,– і показали їм Таніанавут.

– Звідки у вас ця дівчина?

– Ми не кепкували з Куйкинняку, а тепер, спасибі йому, повертаємося з дівчиною.

– Яка гарна дівчина!

Повернулися додому – усі їм заздрять.

– Ну, мати, розпалюй вогонь,– гукають потішені,– зустрічай невістку!

Почали окурювати дівчину – прилучали до вогню. Зібрався народ. Дивляться на наречену.

Усі кажуть:

– Яка красива дівчина!

Потім влаштували свято.