Читати книгу - "Чайка, чукотська казка"

Далеко-далеко на півночі жив старий чукча зі своєю жінкою. Було в них троє дітей – дві дівчинки й хлопчик.

Батько полював на морського звіра й ловив рибу, мати виробляла шкури на одяг і готувала їжу, а діти збирали водорості й черепашки.

В середині літа батько пішов на байдарі далеко в море бити моржів, мати шила із шкур нове покриття на ярангу, а діти гралися на березі. Раптом хлопчик закричав:

– Дивіться – тато!

Старша дівчинка і хлопчик почули, як їх кличе батько:

– Діти мої, ідіть до мене, я вас по морю покатаю!

– Я нічого не бачу й нічого не чую! – сказала менша дівчинка й залишилася гратись на піску.

Старша дівчинка взяла за руки братика, і вони побігли туди, звідки їх кликав тато. Прибігли діти, сіли в байдару й попливли в море. Човен стрілою мчить із хвилі на хвилю.

Дівчинка сподівалася побачити батька, та замість нього побачила щось страшне. Це був чорт. Хлопчик закричав: «Мамо! Мамо» – і притиснувся до сестрички.

– Мовчіть, інакше викину вас у море! – сердито мовив келе. Він привіз дітей на острів, посадив у темну землянку й поїхав собі. Діти сидять день, сидять два, а може й більше – світла немає, темно. Почали вони плакати. Хлопчик слізно просить у сестрички ковток води, шматочок м’яса або рибки. Дівчинка понишпорила по землянці і знайшла купу старих медуз. Дала братові жменьку медуз і собі взяла. Раптом вони побачили маленьку щілину в стіні землянки. Дуже зраділи і почали розколупувати щілину. Колупали день і ніч. Поїдять медуз, заснуть трохи і знову колупати. Одного разу вони побачили в щілину призахідне сонце. Побачили море й калюжу води біля землянки. От сестра відколола шматок дерева і сказала:

– Братику, роздягнися і спробуй пролізти в щілину!

Хлопчик роздягнувся, просунув голову в щілину, сестра почала його легенько підштовхувати з землянки, і він виліз назовні. Найперше, що він зробив – напився води і з рук напоїв сестру.

Настала ніч, з моря піднявся туман, стало холодно, але хлопчик ніяк не міг залізти назад у землянку. Сестра простягнула руки братові, він притулився до них і заснув.

Вранці сестра сказала йому принести велику палицю і гострий камінь. Вони почали удвох роздовбувати щілину: брат іззовні, а сестра зсередини. На третій день сестра вилізла із землянки.

Пішли діти по острову. Побачили лебедя.

– Дідусю лебедю, допоможи!

Лебідь крикнув:

– Дни-дни-дігі! – махнув крилами й полетів.

Побачили діти ворона:

– Вороне, вороне, допоможи!

– Коок! – крикнув ворон і полетів.

Пішли діти далі. Трапляються їм різні птахи,– але ніхто не хоче допомогти. Побачили в морі велику чайку, закричали:

– Чаєчко, чайко, допоможи!

Підпливла чайка до берега та й каже:

– Ой, леле, як же це ви, дітки, аж сюди забилися?

Брат і сестра розповіли все. Заплакала чайка, поклала дітей у байдару, закрила їх кухлянкою і сказала:

– Не дивіться, куди ми попливемо!

...Ходить мати понад морем, гірко плаче, діток своїх кличе, а чоловік їй і каже:

– Забудь! Наші діти втонули.

Неждано жінка закричала:

– Ой, там хтось іде! Ой, це ж мої дітки!

Вийшов сердитий чоловік, щоб забрати жінку в ярангу, і побачив своїх дітей. Дуже зрадів, кинувся до них.

Розповіли діти про чайку, батько сів у байдарку, поїхав у море, убив там великого моржа для чайок, а мати порубала тушу і шматки розклала на березі. І налетіло багато чайок, укрили весь берег і заглушили своїм криком морський прибій.

Виросли діти. Дівчинка стала жінкою, і в неї було багато дітей. Одного разу сидить вона на кризі лиману, вудить рибку; мороз і вітер проймають крізь кухлянку, дітки вдома ждуть рибки, а вона все ловиться й ловиться.

Наловила, підв’язала до спини й пішла додому. Аж гульк – підлетіла чайка, сіла на дорозі і не зрушить з місця. Узяла жінка каменюку, хотіла вже кинути, та раптом чайка заговорила:

– Згадай, кому ви кричали востаннє на острові, куди вас завіз лихий келе?

Тоді жінка скинула з плечей рибу і сказала:

– Бери всю, їж!

А ввечері вона розповіла своїм дітям про чайку і просила не кривдити птахів.