Читати книгу - "Гірський баран і ведмідь, чукотська казка"

Жили в тундрі в одній яранзі гірський баран та ведмідь. Ведмідь шив одяг, а баран господарював.

Якось вони побачили в тундрі собачі нарти і лисицю на лижах. Ведмідь кинувся вогонь розпалювати, а баран по воду побіг. Закип’ятили два чайники чаю, зварили двоє відер м’яса і ждуть.

Лисиця прийшла, а нарти поїхали далі.

– Ну, коли вже приготували для мене стільки м’яса та чаю, я сходжу для вас на полювання! – сказала лисиця.

Наїлася вволю, попросила лук і стріли й пішла на полювання. Вполювала росомаху і сказала, що дуже стомилася. Нагодували її донесхочу, поклали в теплий полог спати. Баран оббілував росомаху, а шкуру повісив на ярангу сушити.

– Дайте мені за росомаху двох оленів, нарти та покладіть м’яса, юколи й жиру,– зажадала вранці лисиця.

– Добре,– відповіли бурий ведмідь і баран.

Запрягла лисиця оленів, поклала м’ясо, рибу й жир на

нарти, а мимохідь прихопила шкуру росомахи. Приїхала додому і заходилася вичиняти шкуру.

Раптом заходить баран. Від несподіванки лисиця сіла на шкуру і питає:

– Ти прийшов?

– Мабуть, її вітер заніс.

– Де ж тепер той вітер? Зараз мороз. А це що під тобою?

– Це шкура росомахи, я її давно вполювала.

– Ні, це шкура, яку я здер.

Довго сперечалися баран з лисицею. Нарешті лисиця сказала:

– Гаразд, бери, якщо твоя шкура, та спершу попий чаю!

Баран згорнув шкуру росомахи і сів пити чай.

Тим часом лисиця непомітно вирізала з росомашиної шкури спинку, а решту згорнула й поклала на те саме місце.

Пішов баран додому. Ведмідь уже чекав на нього.

– Добре, що ти знайшов росомаху! Я зараз обшию поділ кухлянки.

Розгорнув баран шкуру, а там тільки лапки та животик зосталися. Розсердився баран на лисицю, а ведмідь подумав та й каже:

– Дарма, і це знадобиться.