Читати книгу - "Як мисливець на загадку оленя виміняв, ескімоська казка"

Жив колись дуже давно в тундрі багатий кочівник. Було в нього стільки оленів, що він своєму стаду й ліку не знав.

Жив він, як усі багатії,– вночі спав, удень пив, їв, люльку палив та жирів.

Так і старість прийшла.

Став багатій погано спати, почав нудьгувати. Як знудьгувався вкрай, надумав він себе потішити. Наказав жінкам м’яса наготувати, як на велике свято, а сам по селищах та стійбищах запрошення розіслав:

– Приходьте всі, хто хитрі загадки знає. Три дні смачно годуватиму. Тому ж, чию загадку я не зможу розгадати, якого завгодно оленя зі стада віддам.

Наїхало гостей сила-силенна: кожен смачно поласувати радий.

Загадують гості різні загадки, та старий не дурний, а загадки простенькі.

Бенкетують гості день, другий.

Занудьгував господар.

«їдять вони ласо,– думає, – зубами працювати вміють, а головою помізкувати ніхто не хоче. Доведеться вдруге запрошення розсилати».

Знову вирядив посланців у всі кінці по селищах та стійбищах.

– Приходьте всі, хто хитрі загадки знає. Три дні смачно годуватиму. Тому ж, чию загадку я не зможу розгадати, якого завгодно оленя зі стада віддам.

Повертався на байдарочці з полювання звіробій, на ймення Сяюн. Схотілось і йому піти на свято, та тільки він хитрої загадки не знав. Коли це бачить – летить яструб, тягне зайця. Схопив мисливець свій лук, пустив стрілу,– розтулив яструб кігті, упустив зайця в море.

Став заєць тонути.

Наліг Сяюн на весла, підоспів, схопив довговухого й витягнув.

Ось гребе він до берега, а сам думає: «Здається мені, що я хитру загадку з собою везу. Либонь, куцого косого на рогатого безхвостого виміняю».

Пішов він у тундру, з’явився на свято, питає господаря:

– Чи правда це, що коли ти загадку не відгадаєш, то якого завгодно оленя з свого стада віддаси?

– Правда,– каже багатій, – тільки за два дні свята я хитрої загадки ні від кого не почув.

– Ну, тоді слухай мою,– каже звіробій,– Загадка така:

Летіло летюче, тягло бігуче,

Я кинув колюче,

Колюче влучило в летюче,

Летюче впустило бігуче,

Бігуче стало тонуче.

Ось і розгадай, що це таке?

Довго думав старий, чимало люльок випалив. Ніч настала, всі спати полягали, відпочивають.

Один тільки господар не спить, думає – загадку розгадує. Ось і новий день настав.

Коли всі гості зібралися до столу, старий багатій звернувся до Сяюна.

– Я все життя на двох ногах ходив, та, видно, й тебе мати не одноногим породила. Хитра твоя загадка, моїми зубами її не розгризти. Бери собі якого хочеш оленя: хитре рогатого варт!