Читати книгу - "Розгадана таємниця, ескімоська казка"

Це було дуже давно. У селищі Сиренік люди дізналися, що на них збираються напасти ворожі загони з кількох селищ. Отже, треба готуватися до оборони.

Ватажком сиренікських бійців був хоробрий і обачний воїн, на ймення Наньїльнук. Він та його брати походили з славного роду Вихтаків (ескімоською мовою вихтак – значить джміль). В цьому роду всі юнаки вміли обертатися на джмелів, а потім знову ставати людьми.

Покликав ватажок свого молодшого брата й сказав:

– Полети у ворожий стан. Розвідай, скільки загонів зібралося проти нас. Запам’ятай імення їхніх ватажків.

– Буде виконано,– відповів юнак, обернувся на джмеля і полетів.

Була темна літня ніч. Сиренікський гонець прибув на місце, де зібралися ворожі загони. Ватажки сиділи кружка й радились. Вихтак підлетів до крайнього і вжалив його.

– Ой! – зойкнув той.

– Що з тобою, Укік? – спитали його.

Не встиг він відповісти, як Вихтак ужалив того, що сидів поруч.

– Ой-ой! – скрикнув другий ватажок.

– Що з тобою, Апанук? – спитав його сусіда.

Вихтак поспішив ужалити й третього.

– Ой-ой-ой! – закричав і цей.

– Що з тобою, Малігук? – спитав третього сусіда, але в ту ж мить сам зарепетував:

– Ой-ой-ой! – Він був четвертий.

– Що з тобою, Римтей? – спитав той, що сидів поруч із ним. А джміль уже розправився з п’ятим. Той аж підскочив з криком:

– Ой-ой-ой!

– Що з тобою, Напакутак? – спитали його, але тої ж хвилини Вихтак вп’явся у вухо ще одного ватажка. Той заверещав:

– Ой-ой-ой!

– Що з тобою, Митингин? – Але й шостий не встиг відповісти, бо джміль уже проколов шию сьомого ватажка. Той закричав:

– Ой-ой-ой!

– Що з тобою, Кавепік? – спитав восьмий, але зразу ж сам заревів, як ведмідь, бо джміль ужалив його просто в перенісся.

– Та що ж це таке?! – хором закричали всі,– Тебе теж хтось ужалив, Апай?

Дізнавшись, як звуть останнього ватажка, Вихтак швидко полетів назад. Таємницю ворогів було розкрито!

Наньїльнук узяв лук, дев’ять отруєних стріл і пішов на те місце, де радились ватажки ворожого війська. Біля одного з них сидів собака. Сиренікський ватажок влучив у нього стрілою, і він тої ж миті здох.

– Гей ви, Укік, Апанук, Малігук, Римтей, Напакутак, Митингин, Кавепік, Апай! – гучно крикнув Наньїльнук.– Мій менший брат маленькими стрілами вжалив кожного з вас здалека, і ви верещали від болю! Мої ж стріли смертельні. Якщо ви негайно не заберетесь звідси самі, я вас знищу, як оцього собаку!

Вороги злякались і без бою пішли геть.