Читати книгу - "Чому в кажана ноги всохли, алтайська казка"

Зараз кажан тільки вночі літає. А був час – він і вдень літав. От летить він, а назустріч сірий яструб.

– Але ж, – каже, – шановний, я тебе уже три роки розшукую.

– Навіщо я вам знадобився?

– Усі птахи свою данину беркутові сплатили, ти один лишився боржником.

– Я?! Та ви погляньте, хіба я птах? – спустився на траву, посміявся, зуби показав і побіг.

«І справді, – подумав яструб,– це звір».

Прибіг кажан до пагорбів, що поросли дрібним чагарником, та раптом з-під куща вискочив срібний лис:

– Як ся маєш, шановний? Я сьомий рік тебе шукаю.

– Навіщо я вам знадобився?

– Усі звірі свою данину ведмедеві сплатили, тільки з одного тебе ще належиться.

– З мене?! Та ви погляньте, хіба я звір?

Розправив крила і полетів.

Відтоді, боячись із лисом зустрітися, кажан зовсім бігати перестав: у нього від страху ноги всохли. І літати удень він теж не сміє,– яструба остерігається.

Так і живе тепер у сутінках, з жаху звірів зрікся, до птахів не пристав.