Читати книгу - "Троє псів і вовк, таджицька казка"

Якось троє псів загледіли вовка й кинулись до нього. Той бачить, що непереливки, і навтікача. Собаки за ним. Довго вони його ганяли. І таки вовк ухоркався. Насилу винесли його ноги на крутий пагорб – сів, відхекується.

Аж ось і пси. Повернувся він до них та й каже:

– Стійте! Чого ви женетеся за мною?

Почувши таке, собаки тільки сторопіло закліпали очима.

– Ти чий? – питає вовк чорного пса.

– Вівчарів, – одказує той.

– Так-так! А ти чий? – киває на білого.

– Різників.

– Ага! Ну, а ти ж чий? – глипнув вовк на жовтого пса.

– Я гончарів,– промимрив той.

Подумав трохи вовк, та й повів таку мову:

– Ти чорний, маєш повне право ганятися за мною, бо я з’їв у твого хазяїна кілька овець.

Ти, білий, теж маєш право.

У твого хазяїна я попотягав уволю тельбухів та кісток.

А чого гнався за мною ти жовтий псюро? Я ж не їм гончаревих мисок і глечиків!

Почув це жовтий пес та й посунув додому.

«Чи варто було стільки часу ганятися за вовком через якісь там кістки й тельбухи?» – знерішучився білий пес і теж дав драла.

Чорний лишився сам. «Хіба я впораюся з таким дужим звіром?» – зметикував він і собі навтіки.

А мудрий вовк подивився глузливо вслід недоумкуватим псам та й подався своєю дорогою.